Професія сучасного психолога-практика, без сумніву, належить до творчих професій тому, що досягнення майстерності залежить не тільки від успішності навчання й набуття певної суми знань і навичок у ВНЗ (їх значення ні за яких умов не можна применшувати), але й значною мірою від багатьох особистих якостей і спеціальних здібностей людини. Ключовою фігурою процесу модернізації психологічної культури сучасного суспільства визначається психолог-практик, який якраз і забезпечує отой вирішальний для нашої галузі мікрорівень психологічної діяльності, суб’єктом якої є і особистість.
Як зазначає С.Л.Марков: „Провідною метою сучасної системи вищої освіти є формування висококваліфікованого, конкурентноздатного спеціаліста, здатного з максимальною корисністю для суспільства реалізовувати свій творчий потенціал, ефективно та гуманно розв’язувати різнопланові життєві проблеми, які стають все більш складними та непередбаченими”[4,с.44]. Тобто, вища школа має створити унікальні умови для формування життєвої перспективи особистості, забезпечити умови професійного розвитку на всіх етапах її життєвого шляху. Цього вимагає національна доктрина розвитку освіти в Україні, що ставить перед системою освіти, в тому числі перед соціально-психологічною службою стратегічну мету – створити умови для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України. Вирішення цієї стратегічної мети вимагає від практичного психолога, а особливо від психолога-консультанта чіткого уявлення про особистість як цілісність, її побудову, соціально-психологічні механізми зовнішнього і внутрішнього функціонування, становлення й розвитку[2]. Потреба в безперервному вдосконаленні системи підготовки кваліфікованих кадрів, недостатня компетентність персоналу з великим стажем роботи в різноманітних сферах суспільного життя ставить за необхідне створення цілісної концепції професіоналізації, виявлення форм, в яких вона відбувається. Без вирішення цих задач неможливе якісне навчання та прогнозування успішності професійної кар’єри.
Вимоги середовища в тому, що організми повинні пристосовуватися до існуючих умов. Ще Чарльз Дарвін дослідив, що існує дуже багато видів, які успішно адаптувалися до природних умов. Теоретично існує безкінечна кількість видів практичних психологів, які зуміли успішно пристосуватися до вимог середовища. Визначена популяція особистостей, географічна зона, культурна спадщина, визначені норми поведінки, фізичні здібності та психологічний клімат формують кожний новий вид психологів-практиків. Дуже важко, спостерігаючи за їх роботою, що всі вони еволюціонували із одного сімейства. Не дивлячись на це, між психотерапевтичними консультантами, які працюють в різних умовах більше подібностей ніж розрізнень.
Проблема підготовки майбутніх психологів до професійної діяльності психолога у ВНЗ включає в себе розвиток їх психологічної культури. За словами В.В.Рибалки: «В цьому плані розвиток особистості практичного психолога як суб’єкта професійного систематичного, дієвого засвоєння психологічних знань, умінь, навичок, розвитку відповідних психічних здібностей та їх реалізації у плідній психологічній діяльності дійсно означає і визначає підвищення рівня прояву психологічної культури як у психологічному товаристві, так і в суспільстві»[7,с.82]. Професійне становлення психолога-практика у процесі вузівської підготовки вимагає від студента складної напруженої творчої роботи над розвитком власної особистості, подолання себе, вибір одних можливостей і відмова від інших. Майбутній спеціаліст має досягнути, в першу чергу, найвищого рівня розвитку мистецтва жити – особливого вміння і високої майстерності у творчій побудові свого життя, що базується на глибокому знанні життя, розвиненій самосвідомості й оволодінні системою засобів, методів, технологій програмування, конструювання і здійснення життя як індивідуально-особистісного життєвого проекту.
Проблема особистісного та професійного розвитку особистості практичних психологів вивчається представниками психологічної науки такими як Г.Балл, І.Бех, О.Бондаренко, А.Дмитренко, С.Марков, С.Максименко, В.Рибалка, С.Шандрук, М.Шаплавський та багато інших.
Говорячи про особистісний підхід до формування майбутнього практичного психолога, перш за все слід підкреслити цінність професійної зорієнтованості студентів на вибір ними професії психолога. Професійне становлення сучасного психолога-консультанта повинне будуватися на використанні особистісного підходу як психолого-педагогічного принципу організації профільної та професійної підготовки спеціаліста, що є одним із важливих наукових принципів, який забезпечує розуміння, пізнання, розвиток та самореалізацію особистості в її цілісності та гармонійності[7,c.81].
За словами Г.Балла: „Професійна орієнтація визначається як науково-практична система підготовки особистості до свідомого професійного самовизначення”[6,с.5]. І.Шитова розглядає професійне самовизначення як багатовимірний і багатоступеневий процес, який можна розглядати під різними кутами зору: виходячи із запитів суспільства і як узгодження замовлення з особливостями індивіда[5,с.40]. У професійному самовизначенні різні види діяльності оцінюються як з погляду інтересів особистості, так і з погляду її здібностей. Людина співвідносить свої професійно важливі якості з вимогами професії та з кон’юнктурою ринку праці. Як вказує М.Пряжников: „Професійне самовизначення – більш конкретне поняття, його простіше оформити офіційно (одержати диплом тощо); особистісне самовизначення – це більш складне поняття, оформити офіційно його неможливо”[6,с.20]. Професійне самовизначення залежить від зовнішніх, найчастіше сприятливих умов; особистісне самовизначення залежить від самої людини. Тобто, М.Пряжников, вказуючи на єдність особистісного і професійного самовизначення, сутністю останнього вважає самостійне й усвідомлене віднаходження змістів виконуваної роботи і всієї життєдіяльності в конкретній культурно-історичній ситуації.
„Особистісне самовизначення розглядається як вищий прояв життєвого самовизначення. Особистісне самовизначення відбулося, якщо людина виступає в соціумі як самобутня унікальна особистість, що заслужила повагу й визнання інших людей. Для практичного психолога досягнення такого рівня надзвичайно значуще, оскільки ставлення до його особистості й ставлення до його діяльності фактично зливаються в одне”, — на думку І.Вачкова[6,с.107].
Майбутні практичні психологи мають оволодіти знаннями щодо закономірностей особистісного та професійного онтогенезу. На думку Л.Захарової: „…ці знання допоможуть не тільки діагностувати наявність стабільних і кризових періодів у житті людини, а й долати труднощі, пов’язані з нормативними кризами розвитку; у процесі професійної орієнтації урахування індивідуальних особливостей може сприяти знаходженню адекватних цим особливостям способів і засобів вираження людиною своєї індивідуальності й успішному професійному становленню”[6,с.87]. Для сучасної практичної психології загалом характерна тенденція визначення фундаментальної свободи самовизначення особистості, її відкритість, незавершеність, прагнення до повноцінного існування.
Професійний розвиток особистості невіддільний від особистісного – в основі того чи іншого лежить принцип саморозвитку, який детермінує здатність особистості перетворювати власну життєдіяльність на предмет практичного перетворення і приводить до вищої форми життєдіяльності особистості – творчої самореалізації[6,с.89].
Розглядаючи професійний розвиток як безперервний процес самопроектування особистості, Л.Захарова виділяє в ньому три основні стадії психологічної перебудови особистості: самовизначення, самовираження і самореалізацію[6,с.90].
Самовизначення, самовираження та самореалізація особистості майбутнього психолога-практика у ВНЗ, в більшості випадків, залежить від реалізації системи вихідних принципів щодо вдосконалення системи вищої освіти та надання їй творчого, гуманістичного і випереджального характеру, які виділяє С.Марков: пріоритетність та імперативність творчості, гуманістичність навчання, демократичність навчання, пріоритет фундаментальних та методологічних знань, діалогічність навчання, проблемність навчання, варіативність навчання, індивідуалізація навчання, активізація самостійної роботи студентів, прагматичність навчання, застосування новітніх інформаційних технологій та технічних засобів навчання, культурологічний принцип, валеологічний принцип, розвиток психологічної культури вищої школи[4,с.46-53]. У процесі навчання майбутнього спеціаліста має вироблятися адекватна мотивація до його майбутньої професії, що є одним із основних чинників ефективного професійного та особистісного самовизначення. Проблема мотивації особистості майбутнього практичного психолога до ефективної діяльності постійно перебуває у центрі уваги сучасної психологічної служби та суспільства в цілому, оскільки з розвитком суспільства безперервно змінюються потреби людей, їх мотиви, цілі, інтереси тощо.
Мотивація людини до професійної діяльності є вузько специфічним аспектом проблеми мотивації особистості взагалі, тобто особливим від загально психологічного. Залежно від того, на скільки людина відповідає вимогам діяльності, занурюється в неї, вирізняємо чотири рівні процесу становлення мотивації[1,с.61-62]:
- перший рівень – мотивація, що формується під впливом стихійних чинників. До початку й на початку професійної діяльності на процес мотивації особистості впливають саме стихійні чинники: засоби масової інформації, література, громадська думка щодо діяльності працівників певної сфери, імідж професії, що склався в суспільстві тощо. Під впливом цих чинників формуються мотиви: інтерес до професії, бажання самоствердитись; прагнення заробити гроші, отримати певні матеріальні блага тощо.
- Другий рівень – мотивація, що формується під впливом суб’єктивних чинників (вони діють разом з об’єктивними). Особистість порівнює свої сили та здібності з конкретикою роботи, зі складовими її змісту, з вимогами діяльності. Починає усвідомлювати своє професійне „Я”. Вона стає не тільки схожою на образ професіонала, що сформувався в її свідомості, а й самостійно діючою. Впливають психологічно-професійні чинники: почуття, традиції, притаманні саме цій професії. Відповідно змінюються й мотиви – змінюється значущість тих, що були, з’являються нові.
- Третій рівень – рівень вищої зрілості – свідомої, цілеспрямованої мотивації особистості до професійної діяльності. Дають об’єктивно-суб’єктивні чинники. Лідируюче місце займає власне „Я” людини, але вже чисто професійне. Вступають в дію такі чинники, як самовизначення, самосвідомість, само досконалість. Підключається й чинник цілеспрямованої, свідомої діяльності, який виходить з того, що особистість сприймає сферу своєї професійної діяльності як корпорацію, систему формування професіонала. Головні чинники – професійно-виховні: світоглядно-професійні, професійно-правові, професійно-етичні, професійно-психологічні тощо.
- Четвертий рівень – це рівень, на якому мотивація до діяльності залежить від набутого досвіду роботи особистості, стереотипів її поведінки. Мотиви людини, які діяли довгий час, стають властивостями, рисами її характеру.
І.Вачков виділяє такі рівні самовизначення практичного психолога[6,с.105-107]: самовизначення в конкретній професійній функції; самовизначення на конкретній трудовій посаді; самовизначення в спеціалізації.
Перш за все, майбутній психолог має знайти себе, тобто соціально та морально самовизначитися, ядром чого є життєвий вибір тому, що одним із найважливіших стратегічних рішень у житті людини є вибір професії. Обираючи її, особистість здійснює тим самим не тільки вибір роду занять, а й складний акт самовизначення. Неабияке значення набуває розвиток самосвідомості особистості спеціаліста визначеного профілю, що забезпечує вдосконалення людини як системи, яка здатна до самоорганізації й самопрограмування, до пізнання себе[8].
За словами І. Вачкова: „Вищим рівнем особистісного самовизначення є самовизначення в культурі, що припускає „соціальне безсмертя” як результат вагомого внеску до „скарбнички” людства”[6,с.107].
Важливою складовою самовизначення психолога-практика є високий рівень самопізнання, яке складається із самоспостереження відповідного рівня та адекватної самооцінки. Коли людина намагається вдивлятися в себе, аналізувати складові своєї особистості, перед нею безумовно відкриваються нові обрії і в стосунках зі значущими людьми, і у професійній діяльності, і у майбутній самореалізації. Крім цього, невід’ємною частиною є самовиховання особистості професіонала, яке має дві основні складові – високий рівень самоконтролю та постійне самовдосконалення. Тобто, свідома реалізація творчої позиції майбутнього психолога-практика у процесі навчання у вищому навчальному закладі приводить до формування та закріплення системи особистісних властивостей та рис.
Библиографический список
- Іванова Н.Г. Методологічні засади дослідження проблеми мотивації особистості до професійної діяльності / Психологія у ХХІ столітті: перспективи розвитку / Матеріали VI Костюківських читань. – Т.2.- К., 2003.—С.59-63.
- Кісарчук З.Г. Проблема професійної підготовки психологів-консультантів та психотерапевтів// Психологічній службі системи освіти України 10 років: здобутки, проблеми і перспективи. – К.: Ніка-Центр, 2002. – С.176-177.
- Кісарчук З.Г. Психологічне консультування як вид психологічної допомоги. // Всеукраїнський конгрес з практичної психології: Тези доповідей та повідомлень. – Херсон, 1994. – С.229-230.
- Марков С. Основні принципи творчої випереджальної вищої освіти // Науковий вісник Чернівецького університету. Педагогіка та психологія. – Випуск 185. – Чернівці: Рута, 2003. – С.44-53.
- Панок В. Реформування змісту, форм і методів підготовки практикуючих психологів як нагальна вимога суспільної практики. // Проблеми підготовки і підвищення кваліфікації практичних психологів у вищих навчальних закладах . – К.: Ніка-Центр, 2002. – С.18-28.
- Професійна діагностика / Упорядник Т.Гончаренко. – К.: Ред.загальнопед. газ., – 120с.
- Рибалка В.В. Особистісний підхід як психолого-педагогічний принцип організації профільної та професійної підготовки учнівської молоді // Психологія особистісно орієнтованої професійної підготовки учнівської молоді: Науково-методичний посібник. – Київ, Тернопіль: Підручники і посібники, 2002.– С.80-90.
- Шандрук С. Формування індивідуально-творчого стилю життя у майбутніх практичних психологів //Науковий вісник Чернівецького університету. Педагогіка та психологія. – Випуск 185. – Чернівці: Рута, 2003. – С.177-183.
- Шандрук С.К. Специфіка підготовки практичних психологів до професійної діяльності // Проблеми підготовки і підвищення кваліфікації практичних психологів у вищих навчальних закладах . – К.: Ніка-Центр, 2002. – С.32-34.
Количество просмотров публикации: Please wait