СЮЖЕТНО-ЗМIСТОВНА ПАРАЛЕЛЬ «ОВІД – ХРИСТОС» ЯК ЗАСIБ ТЕОЛОГIЗАЦIЇ РЕВОЛЮЦІЙНИХ ПОГЛЯДІВ ЕТЕЛЬ ВОЙНИЧ

Мітягіна С.С.
Хмельницкий институт Межрегиональной Академии управления персоналом
старший преподаватель кафедры общенаучных и общеобразовательных дисциплин
Mityagina S.S.
Khmelnitsky Institute of Inter-Regional Academy of Personnel Management
senior lecturer in general scientific and general subjects

Рубрика: 10.00.00 ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ

Библиографическая ссылка на статью:
Мітягіна С.С. Сюжетно-змiстовна паралель «Овід – Христос» як засiб теологiзацiї революційних поглядів Етель Войнич // Современные научные исследования и инновации. 2011. № 5 [Электронный ресурс]. URL: https://web.snauka.ru/issues/2011/09/1690 (дата обращения: 14.03.2024).

Просмотреть статью на английском языке

З Україною найтіснішим чином пов’язана літературна і суспільна діяльність видатної британської письменниці Е. Войнич, яка зробила вагомий внесок у популяризацію української культури в англомовному світі [8, 550-551]. У той же час біографія та творчість авторки всесвітньовідомого роману «Овід» залишаються майже недослідженими. Останнім часом інтерес до творчості Е. Войнич почали виявляти переважно російські вчені, серед яких Н. Ігнатьєва, Т. Дудіна, О. Прокоф’єва та ін. Наукові розвідки цих авторів переважно зосереджені на виявленні художніх особливостей творів письменниці, при цьому значно менша увага приділяється аналізу їх змістовного аспекту. Розглядом релігійно-міфологічних основ створення образу Овода займаються Н. Боровська, яка, стоячи на суто релігійних позиціях, вважає роман «Овід» своєрідним зверненням Бога до самої Е. Войнич [1], і О. Міронов, який вивчає архетипічний сюжет «учитель – учень» в романах «Овід» Е. Войнич та «Дев’яносто третій рік» В. Гюго [5].
Новизна нашого дослідження полягає в спробі дослідити паралель «Овід – Христос» в романі «Овід» та виявити засоби її побудови і її роль у вираженні революційних поглядів автора. Хоча присутність даної паралелі у романі очевидна, повноцінних досліджень на цю тему раніше не проводилося. Отже, завдання статті – з’ясувати: 1) за рахунок яких засобів Е. Войнич досягає асоціації Овода із Христом; 2) у чому полягає мета даної паралелі; 3) який характер (протиставлення чи ототожнення) носить зіставлення Овода й Христа згідно задуму Е. Войнич.
У середині-кінці XIX ст. у європейській художній літературі, як і в роботах історичного й філософського характеру, спостерігаються спроби модернізації християнського вчення відповідно до потреб сучасного моменту. Вивчаючи історію християнства для створення нової ідеології, дослідники дійшли висновку, що ранішнє християнство було вкрай революційним стосовно існуючих суспільних відносин. К. Каутський наголошує на бунтарському дусі первісного християнства: «Починаючи із другого століття в християнстві переважала пасивна покора. Зовсім інший настрій панував серед іудеїв попереднього сторіччя… можна наперед уже припустити, що християнство спочатку відрізнялося агресивним характером» [4, 338-339]. О. Бєлєцький відзначав такий напрямок еволюції трактування образу Христа в демократичній літературі даного періоду: від Христа як попередника й проповідника утопічного соціалізму – до Христа-революціонера, мученика за ідею – і до Христа, що скомпрометував себе ідеєю непротивлення злу [7, 224]. Серед авторів, що використали «очищений» або «оновлений» образ Христа для стимулювання суспільних перетворень найвідомішими є Ф. Достоєвський, С. Степняк-Кравчинський, Л. Українка, І. Франко, М. Мінський, з творами яких Е. Войнич була добре знайома.
Основою побудови її роману «Овід» виступає напівприхована паралель «Овід – Христос», першою вказівкою на яку є епіграф до твору. В ході дослідження, що включає глибокий аналіз тексту роману і зіставлення його з біблійними текстами, ми дійшли висновку, що Е. Войнич використала три категорії «вказівок» на Овода як на подобу Христа: 1. Свідчення автора (збіг фактів біографій Овода й Христа); 2. Свідчення Овода про себе (порівняння Рівареса самого себе із Христом); 3. Свідчення Монтанеллі (насамперед – промова кардинала в Храмі, описана в частині 3, главі 8).
Асоціації із Христом Е. Войнич досягає насамперед за допомогою введення в біографію Овода фактів, властивих життєвому шляху Ісуса. Деякі з них збігаються повністю, інші асимільовані до соціально-культурної обстановки Італії середини XIX ст.
Біблія приписує зачаття Ісуса Святому Духу, однак лише вкрай обмежена кількість людей знали цю таємницю, для сторонніх же батьком Ісуса завжди був Йосиф, чоловік Марії. Головний герой роману Е. Войнич Артур для всіх, крім членів родини, посвячених у таємницю обставин його народження, був сином англійського судновласника Бертона, хоча його біологічним батьком був Лоренцо Монтанеллі. Згаданий факт розбіжності біологічних і юридичних батьків Овода й Христа здається, на перший погляд, незначним, однак він складає першу ланку ланцюжка асоціацій Овода із Христом.
Євангелія містять украй мало інформації про дитячі роки Христа, згадується лише про одну подію, що відбулась в період між дитинством Ісуса й початком його служіння. В Євангелії від Луки 2:41-50 розповідається про відвідування Храму дванадцятирічним Ісусом, тут же присутнє його висловлення про те, що саме в Храмі він перебуває в присутності свого батька. У романі «Овід» також дитинство головного героя описано лише скупими штрихами, але в цьому ж віці, у дванадцять років, відбувається знайомство Артура з Монтанеллі. Окремо взятий, цей факт не дає підґрунтя для висновків, однак його не можна не враховувати при спробі дослідження біографічної подібності Овода й Христа.
Наступним збігом є арешт Артура в ніч на Страсну п’ятницю. У Євангелічних текстах Христос після арешту перетерпів катування, знущання й смерть. Для героя роману Страсна п’ятниця стала початком багаторічних випробувань, а цей день – останнім днем життя колишнього, наївного, глибоко віруючого Артура Бертона. Хоча, на відміну від Христа, наслідком арешту для героя роману не стала смерть фізична, саме він став першим із подій, що привели до духовної смерті Артура Бертона й появи Феліче Рівареса.
Святе Письмо в його канонічному складі нічого не повідомляє про життя Ісуса від дванадцяти років і до початку його служіння, що давало можливість авторам численних апокрифічних текстів приписувати йому різні варіанти біографій. Описана в другій частині роману поява у Флоренції Феліче Рівареса також викликала масу здогадів, найрізноманітніших слухів і версій про його походження й біографію. Е. Войнич надала право своїм персонажам лише здогадуватись про те, ким насправді був Овід, і вірити в нього винятково на підставі його вчинків, не маючи повної інформації, чим також досягла подібності з Євангелічними текстами.
Своє вчення Христос доносив до народу головним чином за допомогою притч – коротких повчальних історій, у яких складні духовні поняття презентуються в яскравій і доступній для більшості формі. Овід представлений у другій частині роману як відомий у Європі фейлетоніст і сатирик. Е. Войнич вводить у текст роману (частина 2, глава 5) навіть переказ одного з його памфлетів – «Таємниця благовіщення», у якому Тоскана представлена в образі Діви Марії, а Монтанеллі – в образі ангела. Використання притч у якості пропагандно-виховного засобу є однією з найбільш яскравих подібностей між Оводом і Христом.
Ще однією аналогією між Оводом і Христом є їхнє ставлення до своїх однодумців і соратників: духовне споріднення обидва ставлять набагато вище за кровне. У Євангелії від Марка 3:33-35 говориться: «І відповідав їм: хто матір Моя й брати Мої? І оглянувши сидячих навколо Себе, каже: от матір Моя й брати Мої; Тому що, хто буде виконувати волю Божу, той Мені брат і сестра й матір». Подібне ставлення Овода до товаришів по національно-визвольній боротьбі яскраво виражено в побудові його взаємин з Монтанеллі: гаряче люблячи батька, Ріварес не може прийняти останнього, поки той не розділить його політичних ідей. Показові із цього погляду і його взаємини із Зітой. Він відстороняє її від себе в моменти випробувань, віддаючи перевагу товариству ледве знайомих однодумців спілкуванню з не поділяючою його поглядів близькою жінкою.
Роздратована їх сміливістю поглядів і зухвалою манерою спілкування, влада оголосила як Христа, так і Овода породженням диявола. У Євангелії від Марка 3:22, 30 говориться: «А книжники, що прийшли з Єрусалима, говорили, що Він має в Собі вєєльзевула й що виганяє бісів силою бесівського князя… говорили: у Ньому нечистий дух». Овід не раз у романі йменується ворогами «кульгавим дияволом», «дияволом», «хитрим, як диявол» за свою невловимість, розум і хитрість і майже магічний вплив на оточуючих.
Не випадково Е. Войнич вводить у твір і сцену, у якій Овід переймається співчуттям і ніжністю до побитого злиденного хлопчика (частина 2, глава 6). Не приймаючи будь-яких проявів неохайності, у тому числі й викликаних бідністю, Овід, не замислюючись, бере дитину на руки, притискає до себе, відносить у свою розкішну квартиру, саморуч знімає з нього лахміття, перев’язує рани. Ця сцена введена в роман як яскрава паралель із Христом, який проявляв особливе ставлення до дітей і закликав дорослих брати з них приклад.
Ще одна подібність між Оводом і Христом полягає в тім, що, маючи певну програму революційних дій, обидва основний упор робили на пропаганду не свого вчення, а своєї особистості. В Євангелії від Іоанна 14:6 Ісус говорить про себе: «Я є шлях і істина і життя; ніхто не приходить до Батька, як тільки через Мене». Овід же у свою чергу позиціонує себе як надособистість, уважає гідним себе конкурентом тільки Бога, але не згодний ділити свій вплив навіть із ним. Дивним чином висловлення Е. Ренана про Христа підходить Оводу: «…Ісус аж ніяк не був теологом, або філософом, що володів більш-менш розробленою системою. Щоб стати послідовником Ісуса,.. потрібно було одне: прив’язатися до нього, полюбити його… В Ісуса не було ні догматів, ні системи; у нього була тверда особиста рішучість, що, будучи сильніше всякої іншої штучної волі, і понині ще управляє долями людства» [6, 96]. У свою чергу Оводу Є. Гєнієва дає наступну характеристику: «Фігура виняткова, зразковий романтичний герой, Овід діє у вкрай суворих обставинах, які завжди переборює завдяки неординарності своєї особистості» [3, 372].
І Христос, і Овід жадають від своїх послідовників беззастережного і повного прийняття себе. У якості ціни за право йти за ними обидва призивають своїх учнів до зречення старого й загальноприйнятого. Нагорна проповідь Ісуса побудована на протиставленні традиційного розуміння Божих принципів та їхнього нового тлумачення. У романі ж найбільш яскраво заклик відмовитись від застарілого і помилкового звучить у наступних словах Овода, звернених до Монтанеллі: «Що у вас спільного із цим мертвим світом ідолів і священиків? Адже вони – порох минулих століть! Вони прогнили наскрізь, від них віє тліном! Йдімо від чумної зарази церкви – я поведу вас у світлий світ» [2, 232].
Ще однією яскравою аналогією із Христом є поведінка Овода на допитах. Безстрашність, гідність і відданість своїм принципам, викриття своїх суддів характеризують манеру обох триматися перед лицем обвинувачів. Полковник Феррарі в такий спосіб висловлює Монтанеллі свою думку про поведінку Овода на допитах: «Можна подумати, що офіцер, що веде допит, злочинець, а він – суддя» [2, 199].
Наступна подібність, одна з найбільш значних, між Оводом і Христом полягає в тім, що обидва знають про свою скору смерть. Овід, відправляючись у Романью для завершення підготовки збройного повстання, повідомляє Мартіні про те, що знає, що там на нього очікує смерть. Обидва, і Христос, і Овід, вирішили до кінця пройти обраний ними шлях, незважаючи на умовляння своїх послідовників не ризикувати життям.
Страти Христа й Овода відбулися напередодні релігійних свят. Ісус був арештований у ніч, коли євреї їли традиційно-ритуальну трапезу з нагоди свята Пасхи. Овід перебував у в’язниці в дні підготовки до католицького свята Тіла Господня. Не менш значимим є й той факт, що як Христа, так і Овода судили з порушенням закону, виправдовуючи це спробою уникнути заворушень у місті й, відповідно, гарантувати безпеку великої кількості людей, що зібралися в місті для прийняття участі у святах. Популярність обох була настільки високою, що влада розуміла – майже неминуче їхніми послідовниками будуть зроблені збройні спроби звільнити ув’язнених, що може перерости в масштабне заворушення.
Овід подібно Христу опинився в ситуації, коли рішення про його страту повинне було прийматися його батьком. Бог-Отець пожертвував життям свого власного сина заради порятунку всього людства. Долю Овода вирішував Монтанеллі, який вважав смерть сина необхідною жертвою заради забезпечення спокою і безпеки людей. Одна з найбільш очевидних подібностей між Оводом і Христом полягає у тім, що обидва були страчені у віці тридцяти трьох років.
Незадовго до смерті й Христос, і Овід пророкують події, що повинні відбутися незабаром після їхньої страти. Ісус говорить про те, що Єрусалим буде зруйнований, а на народ чекають суворі випробування. Овід же перед розстрілом передвіщає, що незабаром національно-визвольний рух в Італії набуде небувалого розмаху.
Обидва, Христос і Овід, залишають духовний заповіт своїм послідовникам. Ісус призиває своїх учнів любити один одного і залишатися відданими Богові. Духовний, або, скоріше, ідейний заповіт Овода знаходиться в листі, який він пише Джеммі в ніч перед розстрілом, – «триматися разом і разити ворогів».
Відповідно до Євангелія, Христос помер, воскрес і піднісся на небеса, а його справу продовжили на землі його найближчі учні – апостоли. Справа Овода також залишилась в руках його послідовників. В епілозі до роману говориться про те, що Джемма й Мартіні продовжують займатися підготовкою до збройного повстання, у необхідність якого вірив і заради якого загинув Овід.
Деякі зі згаданих фактів, узяті у відриві від інших, не здаються вагомими доказами нашої гіпотези, однак розглянуті в ряді інших, складаються в єдину задуману автором роману систему. Уже один тільки збіг даного ряду біографічних подій не залишає сумнівів у тім, що Е. Войнич навмисно ввела їх у добуток для того, щоб викликати в читача асоціацію між головним героєм роману й Ісусом Христом. Автор, однак, підсилює цей ефект і іншими засобами, а саме висловленнями самого Овода. Так, висловлення Рівареса «Добра сварка – сіль землі» [2, 130] – це перефразоване висловлення Христа з Нагорної проповіді. Будуючи фразу в манері Христа, він як би викладає своє вчення, відмінне від християнського, але не тільки здатне конкурувати з ним, але й навіть переважаюче його. Відправляючись у свою останню подорож, Ріварес пропонує Джеммі прийняти імпровізоване причастя, не хлібом і вином, як Ісус у ніч перед арештом зі своїми учнями, а вином і печивом. Цим учинком він знову вказує на подібність своєї місії з місією Христа, і вимовляючи євангельські «Прийміть, їжте; це є тіло моє» й «Це творіть в спогад про мене…», він говорить уже не про Христа, а про себе.
При першій зустрічі ув’язненого Рівареса з кардиналом Монтанеллі Овід вимовляє: «Не мир, але меч…» Як б-бачите, компанія в мене гарна. Втім, я обираю не меч, а пістолети» [2, 202]. У наступну зустріч батька й сина, у камері напередодні військово-польового суду над Оводом, він кидає Монтанеллі: «…я знову бачу на моєму місці лжемученика, того, хто був прицвяхований до хреста лише на шість годин, а потім воскрес із мертвих… мене розпинали рік за роком п’ять років, і я теж воскрес!» [2, 230]. Тепер уже прямо Овід заявляє про те, що не тільки вважає себе вправі займати місце, відведене раніше лише Христу, але й упевнений, що він гідніший за Ісуса. І, нарешті, перед розстрілом Овід говорить священикові, що закликав його покаятися перед смертю,: «Отже, в-ваше преподобіє думає, що, коли мене опустять туди, ви назавжди позбудетеся мене? Можливо, навіть на мою могилу покладуть зверху камінь, щоб перешкодити воскресінню «через три дні»? … Буду лежати сумирно, як миша, там, де мене покладуть. А все-таки ми пустимо в хід гармати!» [2, 235-236]. Тут Овід не тільки знову порівнює себе із Христом, але й натякає на те, що його вороги приписують йому надприродну силу, якою володів Ісус.
І нарешті, аналогія між Оводом і Христом знаходить практично очевидне вираження у висловленнях Монтанеллі. Восьма глава третьої частини роману містить опис галюцинацій, які кардинал переживає під час процесії з нагоди великого релігійного заходу – Свята Тіла Господня. Це заключна сцена роману (не враховуючи епілогу), і вона служить підтвердженням всіх тих здогадів і асоціацій, які протягом усього твору народжувалися в сприйнятті читача. Монтанеллі звертається до народу: «Ось тіло, віддане за вас. Дивіться, як воно ізранено й сочиться кров’ю, і все ще тріпотить у ньому життя, все ще б’ється воно в передсмертних муках! Візьміть же його, християни, і їжте!». Відрікаючись від Христа й обираючи сина, нехай і після його смерті, Монтанеллі не тільки як батько, але і як священнослужитель проголошує перемогу Овода. У контексті ж ідей, закладених у роман Е. Войнич, ця перемога набуває масштабного значення, оскільки є перемогою її євангелія над Євангелієм традиційним.
Усі розглянуті вище факти доводять присутність у романі «Овід» напівприхованої паралелі між Оводом і Ісусом Христом, що є основою побудови всього твору і веде до розуміння тих ідей, які прагнула донести до читача Е. Войнич. Письменниця найвищою цінністю проголошує національну незалежність. Обравши за матеріал для роману боротьбу італійського народу проти австрійських загарбників, своїм твором вона звертається до всіх народів, що перебувають у залежному становищі, насамперед – українського й польського. Е. Войнич не вірить у дієвість дипломатичних компромісів і помірних реформ, як не вірить і у покладання на надприродні сили. Тільки рішучість і активність самого народу під керівництвом неординарних, досвідчених, харизматичних лідерів можуть привести до досягнення бажаної мети. Письменниця акцентує – у боротьбі за незалежність неможливо уникнути жертв, не можна обійтися без використання радикальних методів, у тому числі терору і збройних виступів. Підготовкою народу до активних виступів повинна стати добре організована агітація, уміле використання друкованого слова. Однак правильно обрані методи боротьби і ретельно організована агітація є лише частиною успіху. Ключовим фактором повинна стати особистість революційного лідера, у якості якого в романі виступає Овід.
Е. Войнич опирається на розуміння того факту, що релігійні почуття народу є наймогутнішою рушійною силою, а тому необхідно використати їх, спрямувавши в потрібне русло. Вона пропонує не протиставляти революцію релігії, а використати в інтересах національно-визвольної боротьби як уроджене прагнення людини до поклоніння, так і ґрунт, підготовлений протягом багатьох століть християнством. Необхідно, вважає вона, щоб народ бачив у лідері визвольного руху те, що століттями християни бачать в Ісусі. Необхідно, щоб вони йшли за ним з тією ж ірраціональною вірою, з якою йдуть за Христом.
У своєму Євангелії від Етель вона створює образ Неохриста, перевага якого полягає в тому, що він за рядом характеристик для основної маси людей є зрозумілішим і ближчим, ніж засновник християнства. Секрет популярності Овода полягає не тільки в його мужності, сміливості, сталевій силі волі, відданості ідеї. На відміну від Христа, який завжди був і буде недосяжним ідеалом, Овід за більшістю своїх характеристик не відрізняється від основної маси людей. Як і Христос, він страждає, але на відміну від Ісуса, страждає не епізодично, а день у день протягом довгих років, подібно величезній масі інших людей. Як всі люди, він переживає те, що не переживав Христос, – жорстокі хвороби, каторжну працю, непевність у завтрашньому дні. На відміну від Христа, Овід має земні, знайомі всім людям бажання – комфорту і статку. На відміну від Христа, в нього є свої слабкості, а тому він здатний зрозуміти слабкості інших.
На відміну від Христа, Овід не безгрішний і не призиває своїх послідовників до безгрішного життя. Він не вимагає постійного самообмеження й самоконтролю, як Христос, не закликає до чистоти. На відміну від Христа, Овід має природні бажання, намагається будувати своє особисте життя й може зрозуміти знайомі всім страждання через негармонійні взаємини. На відміну від Христа, Овід зіштовхується, як і кожна людина, з незрозумілими йому самому почуттями й емоціями. На відміну від Христа, Овід реагує на все, що відбувається з ним, природним для більшості людей чином – відчуває гнів, ревнощі, бажання помсти. Він не святий, він земний: при порівнянні себе з Оводом у людини не виникає почуття неповноцінності чи провини, але при цьому вона бачить перед собою приклад для наслідування.
На відміну від Христа, Овід не закликає до всепрощення й смиренності, ворожим людській природі. Він вимагає відданості батьківщині й товаришам, в іншому ж залишає за кожною людиною право на вибір свого власного шляху. На відміну від достоїнств Христа, наділеного божественною природою, сила волі й мужність Овода є результатом його самовиховання, що викликає особливе захоплення ним. На відміну від Христа, який знав, що він воскресне, Овід іде на смерть без надії на продовження життя, що робить його подвиг ще більш значним. Христос був мучеником, а в Оводі з’єдналися два ідеали – віддавшого життя за ідею мученика і гарячого, зухвалого героя-борця. І нарешті, на відміну від Христа, який закликав до жертв заради життя майбутнього, і залишався байдужим до положення людей у житті земному, Овід веде за собою народ у боротьбі за те, що є актуальним для кожної людини вже сьогодні.
Отже, вищевикладені факти дозволяють зробити наступні висновки й припущення:
– Е. Войнич є одним з авторів, що підтримали тенденцію апеляції до раннього християнства й запозичення євангелічних сюжетів і персонажів у демократичній літературі XIX ст. При написанні роману «Овід» вона ґрунтувалася на досвіді видатних дослідників і літераторів, які робили спроби перегляду традиційних доктрин і модернізації християнського вчення відповідно до потреб сучасного моменту і використовували образ Христа для стимулювання суспільних перетворень.
– При написанні роману «Овід» Е. Войнич орієнтувалася на особливості православної культури, зокрема культ мучеництва й ідею страждання як шляхи до придбання особливих прав. У цьому проявляється один з можливих впливів на творчість Е. Войнич з боку творів Ф. Достоєвського.
– У романі «Овід» Е. Войнич виражає ідею про те, що християнство як релігія смиренності себе не виправдало, і на зміну Христу повинна прийти нова надособистість – людина, що володіє такою ж потужною харизмою, здатна повести за собою маси, але відмовляється від смирення і вдається до самих рішучих методів боротьби за свободу.
– У романі «Овід» присутня напівприхована паралель між Оводом і Ісусом Христом, яка є основою побудови всього твору й веде до розуміння закладених у ньому ідей. Е. Войнич вибудовує паралель «Овід – Христос» за допомогою трьох категорій засобів: 1. введення в біографію Овода фактів, властивих життєвому шляху Ісуса; 2. висловлень Овода про самого себе; 3. висловлень Монтанеллі про Овода.
– У романі «Овід» Е. Войнич презентує своє бачення вирішення питання про вибір методів боротьби за національну незалежність: 1) Тільки рішучість і активність народу під керівництвом неординарних, досвідчених, харизматичних лідерів можуть привести до досягнення бажаної мети; 2) У боротьбі за незалежність неможливо уникнути жертв, як неможливо обійтись без використання радикальних методів, у тому числі терору й збройних виступів; 3) Підготовкою народу до активних виступів повинна стати добре організована агітація, уміле використання друкованого слова; 4) Ключовим фактором у справі революційної боротьби повинна стати особистість лідера.
– Е. Войнич виступає за використання релігійних почуттів народу як могутньої рушійної сили. Письменниця пропонує не протиставляти революцію релігії, а використати в інтересах національно-визвольної боротьби як уроджене прагнення людини до поклоніння, так і ґрунт, підготовлений протягом багатьох століть християнством.


Библиографический список
  1. Боровская Наталья. Этель Лилиан Войнич и ее роман «Овод» // «Свет Евангелия» (Российская еженедельная католическая газета). – № 26 (423). – 2003. – 22 июля.
  2. Войнич Э. Л. Овод // Войнич Э. Л. Сочинения. В 2-х томах. / Перевод с англ. – Т. 1. – М.: ГИХЛ, 1963. – C. 29 – 253.
  3. Гениева Е. Ю. Литературная ситуация на рубеже веков: [Английская литература на рубеже XIX и ХХ веков] // История всемирной литературы: В 9 томах / АН СССР; Ин-т мировой лит. им. А. М. Горького. – М.: Наука, – Т. 8. – 1994. – 716 с.
  4. Каутский К. Происхождение христианства: Пер. с нем. – М.: Политиздат, 1990. – 463 с.
  5. Миронов А. В. «Девяносто третий год» В. Гюго и «Овод» Э.Л. Войнич (к вопросу о мифологических параллелях) // Материалы международной конференции студентов и аспирантов по фундаментальным наукам «Ломоносов», Выпуск 4. – Москва: Изд-во МГУ, 2000. – 556 с. – С. 390 – 391.
  6. Ренан Э. Жизнь Иисуса. Пер. с франц. А. Варшавского и В. А. Харитонова. – С.-Петербург, 1906. – 432 с.
  7. Таратута Е. А. Драгоценные автографы: Книга воспоминаний. – М.: Советский писатель, 1986. – 320 с.
  8. Українська радянська енциклопедія. В 17 томах. – К., 1960. – Т. 2. – 575 с.

References
  1. Боровская Наталья. Этель Лилиан Войнич и ее роман «Овод» // «Свет Евангелия» (Российская еженедельная католическая газета). – № 26 (423). – 2003. – 22 июля.
  2. Войнич Э. Л. Овод // Войнич Э. Л. Сочинения. В 2-х томах. / Перевод с англ. – Т. 1. – М.: ГИХЛ, 1963. – C. 29 – 253.
  3. Гениева Е. Ю. Литературная ситуация на рубеже веков: [Английская литература на рубеже XIX и ХХ веков] // История всемирной литературы: В 9 томах / АН СССР; Ин-т мировой лит. им. А. М. Горького. – М.: Наука, – Т. 8. – 1994. – 716 с.
  4. Каутский К. Происхождение христианства: Пер. с нем. – М.: Политиздат, 1990. – 463 с.
  5. Миронов А. В. «Девяносто третий год» В. Гюго и «Овод» Э.Л. Войнич (к вопросу о мифологических параллелях) // Материалы международной конференции студентов и аспирантов по фундаментальным наукам «Ломоносов», Выпуск 4. – Москва: Изд-во МГУ, 2000. – 556 с. – С. 390 – 391.
  6. Ренан Э. Жизнь Иисуса. Пер. с франц. А. Варшавского и В. А. Харитонова. – С.-Петербург, 1906. – 432 с.
  7. Таратута Е. А. Драгоценные автографы: Книга воспоминаний. – М.: Советский писатель, 1986. – 320 с.
  8. Українська радянська енциклопедія. В 17 томах. – К., 1960. – Т. 2. – 575 с.


Количество просмотров публикации: Please wait

Все статьи автора «SSM»


© Если вы обнаружили нарушение авторских или смежных прав, пожалуйста, незамедлительно сообщите нам об этом по электронной почте или через форму обратной связи.

Связь с автором (комментарии/рецензии к статье)

Оставить комментарий

Вы должны авторизоваться, чтобы оставить комментарий.

Если Вы еще не зарегистрированы на сайте, то Вам необходимо зарегистрироваться:
  • Регистрация