УДК 159.9

КРИТИЧНИЙ АНАЛІЗ АРГУМЕНТАЦІЙ ЯК ОДИН IЗ ЗАСОБІВ ЗАХИСТУ ВІД МАНІПУЛЯТИВНОГО ВПЛИВУ

Чаплак Я.В.1, Чаплак М.В.2
1ЧНУ ім. Ю.Федьковича, кандидат психологічних наук, доцент кафедри психології
2ЧНУ ім. Ю.Федьковича, викладач Чернівецького педагогічного коледжу

Аннотация
У цій статті проводиться критичний аналіз аргументацій як один iз засобів захисту від маніпулятивного впливу.

Ключевые слова: критичне мислення, Критичний аналіз


CRITICAL ANALYSIS ARHUMENTATSIY AS ONE OF PROTECTION AGAINST MANIPULATIVE INFLUENCE

Chaplak Y.V.1, Chaplak M.V.2
1ChNU im. Yu.Fedkovicha, Ph.D., assistant professor of psychology
2ChNU im. Yu.Fedkovicha, teacher Chernivtsi Teachers College

Abstract
This paper provides critical analysis arhumentatsiy as one of protection against manipulative influence.

Рубрика: 19.00.00 ПСИХОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ

Библиографическая ссылка на статью:
Чаплак Я.В., Чаплак М.В. Критичний аналіз аргументацій як один iз засобів захисту від маніпулятивного впливу // Современные научные исследования и инновации. 2011. № 3 [Электронный ресурс]. URL: http://web.snauka.ru/issues/2011/07/1519 (дата обращения: 03.06.2017).

Критичне мислення – це важливий інструмент для підриву позицій будь-яких спроб маніпулятивної експлуатації людської психіки. Людина з тих чи інших причин вводить себе й оточуючих в оману, являючись, при цьому, маніпулятором. За твердженням Г.Соріної, критичне мислення передбачає наявність навиків рефлексії стосовно власної мислительної діяльності, вміння працювати з поняттями, судженнями, умовиводами, питаннями, розвиток здібностей до аналітичної діяльності, а також до оцінки аналітичних можливостей інших. Вона наголошує на тому, що критичному мисленню в цілому властива практична орієнтація. На основі цього воно може бути інтерпретоване як форма практичної логіки, розглянутої всередині та в залежності від контексту розмірковування й індивідуальних особливостей суб’єкта, який розмірковує[10].

Людська поведінка завжди перебувала та перебуває під психологічним впливом інших людей. Є.Доценко пропонує таке визначення маніпуляції: «Маніпуляція – це вид психологічного впливу, оригінальне виконання якого призводить до прихованого включення в іншої людини намірів, що не співпадають з її актуально існуючим бажанням»[3,с.59]. Р.Гаріфуллін вказує на те, що маніпуляції є свідомим процесом створення суб’єктом ілюзій про себе та оточуючий світ[2].

А.Маслоу розглядає маніпуляції й обман як результат придушення метапотреб – крайніх побутових цінностей, які не компенсуються іншими. Така поведінка призводить до метапатології. Це – захворювання душ, яке утворюється, наприклад, від постійного проживання серед брехунів і втрати довіри до людей[2]. З приводу застосування маніпулятивних методів існують різноманітні думки. Так, наприклад А.Панасюк вважає,  що: 1) є багато ситуацій, коли переконати людину, точніше, довести що-небудь їй (раціональним шляхом, з допомогою аргументації) неможливо; 2) у цих ситуаціях, щоб досягнути прийняття реципієнтом певного тезису, можна зробити тільки одне: піти на апріорне прийняття цього тезису; 3) реципієнт апріорі прийме тезу в тому випадку, якщо вплинути на ірраціональну сферу його психіки; 4) для цього необхідно сформулювати аттракцію – змусити співбесідника приєднатися до себе на емоційному рівні[8].

Перш за все, на думку А.Цуладзе, потрібно розмежувати маніпуляції на міжособистісному рівні та масові маніпуляції. Також потрібно чітко розрізняти маніпуляцію як процес і власне маніпулятивні методи, тобто техніку маніпуляції. Технікою можна користуватися підсвідомо. У повсякденному житті більшість з людей виконують роль безвільних маніпуляторів чи жертв маніпуляцій[11].

Б.Літтс зазначає, що мислити критично не означає мислити негативно. На думку науковця, тут задіяні інструменти логіки – формальної та неформальної[6].

У нашому дослідженні основну увагу ми приділяємо усвідомленій, спланованій маніпуляції, спрямованій на досягнення мети будь-якою особою чи групою осіб. Для того, щоб визначити правильність аргументацій у висловлюваннях, виступах чи тезах людини Б.Літтс пропонує багатовекторну схему аналізу. На нашу думку, ця схема Б.Літтса може виступити одним засобів виявлення або захисту від маніпулятивного впливу. Перш за все, потрібно визначити, в чому полягає висловлювання, виступ, тези – те, що автор намагається довести. Наприклад, тези бувають двох видів. Тези першого виду називаються описовими. Якщо виникають сумніви з приводу результатів, то розв’язати їх порівняно просто. Можна провести дослідження, чи використати результати подібних досліджень.  Тому в статтях, мета яких – заставити читача погодитися з яким-небудь описовим висловлюванням, у більшості випадків, наводять відповідну статистику. Але бувають також і наказові тези, які довести набагато складніше. Мета описової тези – всього лише заставити людину визнати те, що є. Мета ж наказової тези – заставити особистість погодитися з тим, що повинно бути. Для того, щоб визначити наскільки переконливі дані та їх обґрунтування, потрібно зрозуміти тезу[6].

Саме тези наказової форми, на нашу думку, сприяють утворенню догматичного мислення, заперечуючи існування критичного. Під догматичним мисленням можна розуміти таке мислення, яке не дозволяє обговорювати прийняті постулати, наприклад, в політичній, світоглядній чи економічній сферах діяльності людини. Для такого мислення характерне повне підкорення діяльності реалізації абстрактних, які ніколи не реалізуються в кінцевих цілях. На думку Г.Соріної, догматичне мислення орієнтоване на жорсткість позицій, однозначність, безальтернативність. Воно пропонує єдину форму розв’язання завдання, а не розглядає його можливі варіанти[10].  У кінцевому результаті, перетворюючи людину на безвідмовного виконавця завдань маніпулятивних систем (політичних, економічних тощо).

Другий елемент, який розкриває у своєму дослідженні Р.Літтс, – дані. Якщо в статті чи виступі використовується статистика, то потрібно визначити: 1) чи правильно вона використовується; 2) чи правильно відбувався збір інформації. Статистика повинна бути завжди коректною[6].

Суть маніпулятивних інваріацій даними полягає в тому, що не всі особистості мають відповідні компетенції щодо коректності статистичних досліджень. Ця некомпетентність призводить до того, що можна здійснити відповідні маніпулятивні махінації на основі некоректного соціологічного дослідження. Крім цього, відбувається представлення результатів дослідження без пояснення його організації та методів проведення. А це, в свою чергу, вказує на те, що навіть компетентна особистість не може дати характеристику ефективності такого дослідження. В. Козлов зазначає: «У кожному задумі фальсифікації досить виразно прослідковується певний «інтерес» — від примітивного та корисного до фанатично шляхетного»[4,с.9].

Третя проблема, на думку Б.Літтса, характерна для багатьох аргументів, – неоднозначність термінів, коли один і той же термін має два, а той більше значення. При критичному аналізі аргументу потрібно уникати багатозначних термінів. Перш ніж застосувати термін в тому чи іншому значенні, потрібно запитати співбесідника, який саме смисл він вкладає в нього. Різні значення одного й того ж терміну дуже часто призводять до різних висновків. Коли автор приводить обґрунтування, що дозволяють йому перейти до висновків, потрібно звертати особливу увагу на неоднозначні терміни[6].

На нашу думку, використання багатозначних термінів є один із небезпечних «трюків» маніпулятивного впливу на свідомість особистості. Особливо вони стають небезпечними, коли автор у своєму виступі використовує декілька та більше неоднозначних термінів. Це призводить до того, що слухач не може дійти правильного висновку. В певних ситуаціях, подібні «трюки» мають цілеспрямований характер, щоб у кінцевому результаті досягнути своєї прихованої мети.

Четвертий момент, на якому зосереджує свою увагу Р.Літтс, – помилки неформальної логіки. Логічні помилки – це «трюки», які автори використовують (можливо й неусвідомлено), щоб переконати інших[6]. Ми умовно можемо назвати їх маніпулятивними техніками деструктивного впливу на основі помилок неформальної логіки (таблиця №1).

Таблиця №1

Помилки неформальної логіки за Б.Літтсом

Назва Характеристика
1. Атака на співбесідника Це перехід на особистості, випад, найчастіше принижуючий, проти самої людини, а не проти висунутого нею аргументу.
2. Слизька доріжка Аргумент, який будується на припущенні, що якщо та чи інша подія відбудеться, то вона потягне за собою цілу низку неконтролюємих і небажаних наслідків, хоча саму цю подію можна попередити. Ключові слова тут – «неконтролюємі» та «небажані». Можливо, це і так, але сам аргумент помилковий.
3. Пошук ідеального рішення Помилкове уявлення про те, що на запропоноване рішення не можна погоджуватися, якщо після його реалізації частина проблеми залишиться.
4. Багатозначність В аргументі використовується ключове слово, яке має два та більше значень. Тому, коли відбувається перехід від одного значення слова до іншого, аргумент губить свою суть.
5. Звернення до популярної думки Спроба обґрунтувати своє твердження, апелюючи до думки великої групи людей. Такі спроби основані на хибному висновку: «Все, що підтримується більшістю, добре».
6. Звернення до сумнівних авторитетів Висновок підкріплюється посиланнями на авторитет того, хто не компетентний у цій проблемі. Є два види авторитету: авторитет компетентності та авторитет посади. Тому, якщо робиться посилання на будь-яке авторитетне джерело, потрібно переконатися в тому, що джерело володіє саме тим авторитетом, який прийнятний для даної мети.
7. Підставний аргумент Погляд опонента викривляється, щоб легше було його атакувати. В результаті атакується не істинна, а сфальсифікована позиція.
8. Або-або (хибна дилема) Припускається, що існує тільки одна альтернатива, хоча насправді варіантів більше.
9. Пояснення назвою Хибне припущення, що, даючи будь-якому явищу назву, ми тим самим уже пояснюємо його суть. Наприклад, «еволюція – це факт».
10. Емоційне узагальнення Використання емоційно заряджених слів замість раціональних доказів. Наприклад: «Це надзвичайно щедра пропозиція…».
11. Копчений оселедець Копчений оселедець (відволікаючий маневр, назва якого походить від використання копченого оселедця, що збиває мисливських собак зі сліду). Висувається аргумент, який не має відношення до теми, щоб відволікти від неї увагу та таким чином виграти у дискусії.
12. Хибне коло Доказ, в якому висновок із самого початку включений в аргумент чи навіть і в посилання.
13. Помилка узагальнення Якщо визначене твердження вірне у відношенні частин, то воно ж вірне й у відношенні цілого
14. Помилка диференціації Якщо деяке твердження є вірним стосовно цілого, то воно ж є вірним і у відношенні його частин.
15. Хибна причина Якщо А знаходиться у Б, то  А – причина, що викликала Б. При цьому, кореляція (асоціація) приймається за причинно-наслідковий зв’язок. Або ж пропонується причина, яка насправді такою не є.
16. Помилка виникнення Заперечення інформації лише на основі її контексту чи виникнення.

Будь-який вид помилки «неформальної логіки», на нашу думку, може виступити технікою маніпулятивного впливу на свідомість та підсвідомість особистості. Особливо є небезпечна інтеграція двох і більше помилок «неформального впливу» в певну процедуру – «маніпулятивну бомбу миттєвої чи вповільненої дії», залежно від цілеспрямованої мети маніпулятивної системи.

Але як стверджує Б.Літтс, не потрібно забувати, що в діалогічній (неформальній) логіці більшість вищезазначених помилок не обов’язково означає, що висновок хибний. Ці помилки засвідчують лише про непереконливість доводів.

За визначенням Н.Юліної, суть неформальної логіки полягає у зміщенні основного акценту зі засвоєння інформації на розвиток самостійного, критичного та саморефлексивного мислення, в навчанні рішенню задач, а не просто використанні готового знання, у «відточуванні» навиків роботи з будь-якою інформацією, з різноманітними задачами, з «новизною» (поняття «навики» стають ключовими)[13]

П’ятим моментом за Б.Літтсом є паралельні причини. Людям властиве прагнення докопатися до причин того, що відбувається. Іноді людством рухає звична цікавість, але частіше люди керуються бажанням виправити наслідки якої-небудь небажаної події чи попередити її. Так особистість робить світ безпечніше. Але дуже часто людство не враховує у своїх аргументах паралельні причини. Тобто, життя набагато складніше, ніж ми уявляємо, і не можна зводити все тільки до однієї причини[6].

Маніпулятивний момент може полягати, на нашу думку, у прихованості істинних причин того чи іншого явища. Наприклад: «Для того, щоб повністю побороти ігрову залежність потрібно закрити ігрові центри» або «Тільки на основі пенсійної реформи, де йдеться про збільшення пенсійного віку можна підняти пенсію до прожиткового мінімуму». У цьому випадку маніпулятор висуває одну із причин, яка йому вигідна та видає її за єдину причину. Це не тільки послаблює аргументацію, але й може призвести до негативних наслідків. Якщо усунути причину, яка вважається єдиною, саме негативне явище залишиться. Б.Літтс зосереджує свою увагу на тому, що критичному мисленню дуже часто заважають символи (шостий момент). Якщо аргумент висувається в контексті певного символу, то ми часто припускаємо, що нам подається істинна інформація, і навики критичного мислення немов би «засипають». Наприклад, людина, яка представилася професіоналом тієї чи іншої сфери діяльності розповідає нам про стан, що склався в його компетенції. При цьому слухачі починають вважати, що ця людина говорить правду[6].

Це не означає, що в подібних символах є щось негативне, але в них є тенденція примушувати особистість забувати про критичне мислення. У подібній маніпулятивній процедурі можуть бути використані різноманітні маніпулятивні техніки. Найнебезпечнішим може бути об’єднання цієї процедури з іншими деструктивними процедурами впливу в структурований маніпулятивний процес. У більшості випадків подібна «символіка» виступає візуальним прикриттям інтегрованого структурованого впливу. Але це не означає, що завжди і всім потрібно шукати логічні помилки.

На думку Б.Літтса, потрібно керуватися відповідними правилами, щоб не чіпатися до всього та не бути постійним джерелом роздратування для оточуючих (табл. №2)

Таблиця №2

Основні правила використання критичного мислення за Б.Літтсом

Правило
1. До критичного аналізу аргументів потрібно вдаватися тоді, коли ми розуміємо, що мова ведеться про дійсно важливі проблеми.
2. Людина повинна критично проаналізувати аргументи, якщо суть полягає в тому, що торкається особистості особисто і знаходиться поза зоною її компетенції.
3. Якщо аргумент приводиться з метою примусити особистість відмовитися від будь-яких теперішніх переконань, то їй потрібно проявити інтелектуальну розбірливість.

Наступним моментом Б.Літтс виділяє стаз (застій) в аргументації[6]. Стаз, за визначенням автора, допомагає визначити, що саме перешкоджає вирішенню проблеми. Рішення – це переборення джерела протиріч. Рішення не припускає, що людині вдалося переконати співбесідника. Воно лише означає, що особистості вдалося знайти правильну відповідь на запропоноване заперечення. Визначивши, де саме спостерігається стаз, можна зрозуміти, який аргумент потрібно запропонувати у відповідь. Б.Літтс описав чотири види стазу(табл.№3).

Таблиця №3

Види стазу за Б.Літтсом

Стаз Характеристика
1. Стаз здогадки Відбувається він тоді, коли ми намагаємося визначити, чи дійсно відбулася та чи інша подія.
2. Стаз визначення Він відбувається тоді, коли виникають суперечності з приводу того, як назвати те чи інше явище.
3. Стаз якості Він пов’язаний з питанням про те, чи виправданий вчинок чи дія.
4. Стаз місця Цей стаз зустрічається рідше за інші. Людина може погоджуватися з аргументами, але не погоджується з місцем обговорення чи презентації.

Цей матеріал може допомогти побачити наскільки важливо розуміти залежність аргументу від стазу. Таке розуміння допоможе уникати саме тих перешкод, які заважають у пізнанні істини.

Необхідно також звернути увагу, за словами Р.Літтса, на правила, що стосуються аргументацій (табл.№4).

Таблиця №4

Правила аргументації за Р.Літтсом

Назва правила Характеристика
1. Тягар доведення Той, хто висловлює твердження, повинен його довести.
2. Заперечення Той, хто висловлює твердження, повинен відповісти на запитання і заперечення, які виникли в процесі дискусії.
3. Поняття презумпції Правильною вважається позиція того, хто володіє презумпцією – як в юриспруденції, де звинувачуваний вважається невинним до тих пір поки його провина не буде доведена.

Крім цього, важливу роль, на думку Р.Літтса, у формуванні  аргументацій відіграють роль припущення, тому що саме на них основані більшість з наших переконань. Потрібно знати особливості, що пов’язані з використанням припущень.

Таблиця №5

Види припущень за Р.Літтсом

Припущення Особливості
1. Припущення, основане на прикладі Те, що вірне відносно часткового, застосовується до загального. Припущення, яке побудоване на прикладі, – це твердження про те, що властивість часткового може бути застосовано до загального і навпаки. Цей вид припущень може призвести до слабких аргументів тому, що приклади можна знайти на всі випадки життя.
2. Припущення, основане на причині Аргумент від наслідку переходить до причини. Такі аргументи також бувають дуже слабкими тому, що в них замість кореляції пропонується причинно-наслідковий зв’язок.
3. Припущення, основане на ознаці Пов’язане з кореляцією, тобто, якщо змінюється одна із складових, то можливо можна передбачити зміну іншої. Потрібно пам’ятати, що ознака – це не причина. Аргументи, основані на ознаці, використовуються для того, щоб вивести невідоме із відомого.
4. Припущення, основане на аналогії Такі припущення побудовані на подібності. Хибних аналогій дуже багато, й іноді з їхньою допомогою можна переконати навіть компетентних людей в тій чи іншій сфері. Для того, щоб аналогія була прийнятною, необхідно, щоб два предмети, які порівнюються, повністю відповідали одне одному в тих аспектах, які обговорюються.

Найнебезпечнішим є поєднання різних елементів багатовекторної схеми (Б.Літтс) за чітко відпрацьованими технологіями сучасної психології впливу. Така структурована і формалізована технологічна маніпулятивна процедура може створити «пекло» для особистості чи групи людей, на яких спрямований вплив. Якщо людина вчасно не застосує навички критичного мислення з метою виявлення маніпулятивних інваріацій, наслідки таких цілеспрямованих  інтегративних процедур можуть бути досить небезпечними для ефективної її життєдіяльності.

Зустрічаються ситуації, коли людина розуміє, що на неї здійснюється маніпулятивний вплив, але не може йому протидіяти. В такому випадку потрібно звернутися до компетентного спеціаліста (психолога-практика) з метою діагностики інтегративних елементів технології маніпулятивної процедури та відпрацювання процедур контрвпливу на основі розвитку якостей критичного мислення.

Іноді люди з високим рівнем критичного мислення, інтуїції та навичками протидії деструктивним інваріаціям впливу можуть не справитися з «маніпулятивною бомбою», навіть  усвідомлюючи її негативну дію.

Тут може бути, на нашу думку, декілька суттєвих причин: ситуацію не можна змінити на даний момент щодо вироблення конструктивних методів контрвпливу (Наприклад, політична чи економічна ситуація, до якої тепер потрібно пристосуватися, щоб знайти вихід пізніше, проаналізувавши своє становище, виробити гіпотези подальших дій і відпрацювати перспективний план); маніпулятор-керівник авторитарного типу управління (Маніпуляції, в більшості випадків, спрямовані на формування якостей догматичного мислення у підлеглих. Для того, щоб уникати і протидіяти таким елементам маніпулятивних процедур потрібно бути професіоналом своєї справи та досконало знати нормативно-правову базу своєї професії. Наприклад, методист-психолог, перевіряючи роботу практичного психолога ЗНЗ, свої побажання та рекомендації щодо покращення діяльності називає недоліками. У цьому випадку,  потрібно використати документи нормативно-правової бази діяльності психологічної служби системи освіти в доведенні своєї правоти та професійного рівня. На думку А.Цуладзе, суть у тому, що авторитарний чи диктаторський стиль керівництва неможливий без маніпуляції, так як в його основі знаходиться «придушення» лідером (вождем) підлеглих (працівників, соратників тощо). Авторка наводить приклад діяльність Сталіна, який діяв за принципом, що вождь повинен постійно навіювати оточенню думку про свою унікальність, неповторність і святість, з одного боку та всіляко принижувати соратників, з іншого боку)[11]; маніпулятор діє в тіні (Наприклад, маніпулятор використовує інших людей для впливу на людину, не виказуючи себе, або ж бере на себе тільки частину контактного впливу з людиною, проти якої здійснюється маніпулятивно-інтегративна процедура, а іншу частину впливу відпрацьовує за допомогою інших, які можуть не підозрювати, що їх використовують у складній структуровано-фундаментальній системі впливу на особистість. Люди, які не підозрюють, що вони є «сліпими бійцями» у чужій грі, у більшості випадків, є дуже піддатливими будь-яким елементарним тенденціям маніпулятивних технік, у них низький рівень критичного мислення); маніпулятор-професіонал або маніпулятор-парапрофесіонал (Маніпулятор є компетентним на високому рівні у психології впливу. Наприклад, психолог, соціальний працівник, успішний дистриб’ютор тощо. У такому випадку, людині, яка попала під деструктивний вплив маніпулятора-професіонала або парапрофесіонала, потрібно звернутися за допомогою до компетентного спеціаліста); у маніпулятора спостерігаються певні психопатологічні захворювання або є їх ознаки (Наприклад, ознаки параноїдальної поведінки і т.д. Людині, на яку здійснює вплив такий маніпулятор, потрібно обов’язково звернутися до спеціаліста).

Маніпулятор, у якого спостерігається певні психологічні відхилення є досить небезпечний у своїх варіаціях впливу тому, що людині зі здоровим глуздом важко зрозуміти його технологію та мотивацію інтегративно-структурованої маніпуляції. Найнебезпечніший варіант такого маніпулятора, коли він є професіоналом. Наприклад, має освіту психолога, психотерапевта, соціального працівника. Якщо людина хоче протидіяти деструктивному впливу такого маніпулятора, потрібно обов’язково звернутися до компетентного спеціаліста. Не обов’язково, щоб ця особистість займала адміністративні посади. Найголовніше для такого маніпулятора, щоб була категорія людей з низьким рівнем критичного мислення та механізмів протистояння до психологічного впливу, з метою створення «маніпулятивних груп». Мета створення маніпулятивних груп, як зазначалося вище, в більшості випадків, є посилення деструктивного впливу та створення «запасного виходу», щоб вийти «сухим з води». Але, коли маніпулятор з ознаками психічних відхилень займає певні адміністративні посади, або, не дай Боже, є керівником окремої держави, то це може призвести до світової катастрофи. Тобто, якщо жертвами міжособистісних маніпуляцій стають окремі особистості, то жертвами політичних маніпуляцій – цілі народи.

Є.Волков виділяє основні принципи (ознаки) і навики здорового (критичного) мислення, поділяючи їх на дві групи: філософські і базисні методологічні принципи, що включають в себе відповідні філософські та загальнонаукові положення, а також деякі специфічні фундаментальні положення наукової психології; конкретні інструментальні принципи[1].

За твердженням Г.Соріної в межах критичного мислення ведеться аналіз практики розмірковувань у конкретних гуманітарних, соціально-політичних і природничо-наукових сферах із урахуванням суб’єктивного, особистісного фактору суб’єкта, який розмірковує, уваги до аналізу різноманітних видів помилок у процесі розмірковування. Разом з тим, на думку автора, одна з важливих особливостей критичного мислення полягає в тому, що воно вчить аналізу та конструюванню розмірковування, отриманню знань незалежно від професійної сфери діяльності. У межах цього виду мислення досліджуються питання: «як?», «коли?» і «чому?», робляться ті чи інші висновки у загальному контексті дослідження[10]. Тобто, критичне мислення є ознакою сучасної успішної особистості.

На думку Є.Волкова, можна виділити такі формувальні загально світоглядні принципи здорового мислення: визнання і прийняття фундаментальної когнітивної недосконалості будь-якої особистості; визнання своєї здатності до самообману та ілюзій внаслідок опосередкованого, а не прямого, зв’язку з реальністю; визнання того, що така недосконалість може суттєво бути виправленою (компенсованою) певними навиками зв’язку з об’єктивною реальністю та перевіркою себе реальністю; визнання існування питань без (людських) відповідей і явищ без (людського) змісту, тобто просто недосліджених, невизначених незрозумілих, невідомих; відмова від кінцевого бажання дати відповіді на всі питання та надати всьому смисл у вигляді необґрунтованих фантазій, що видаються за істину; визнання невизначеності (ні віри, ні знання) у загальній кількості питань як нормального аспекту людського існування; визнання того, що всього лише факт існування людини в реальному світі являється самодостатньою основою для безмежно насиченого й осмисленого життя без використання надприродних чи інопланетних «причин» і «смислів»; визнання того, що у людини як індивіда є лише одне життя, до якого і після якого є лише життя людства; визнання віри лише в оптимально розумних межах, як одного з необхідних компонентів психіки та життя людини, але він не виправдовує відмову від критичного мислення чи від результатів критичного мислення[1].

М.Ліпман порівнює ознаки звичайного та критичного мислення[15] (таблиця №6).

Таблиця №6

Порівняння ознак критичного та звичайного мислення

Критичне мислення Звичайне мислення
Оцінююче судження Необґрунтоване припущення
Виважене судження Надання переваги
Класифікація Групування
Допущення Вірування
Логічне формулювання виводів Формулювання
Розуміння принципів Об’єднання понять за асоціаціями
Побудова гіпотези Припущення (без достатніх основ)
Пропозиція міркувань з аргументами Пропозиція міркувань без аргументів
Формулювання суджень на основі критеріїв Формулювання суджень без опори на критерії

Паул Р. у своєму дослідженні критичного мислення, зосереджує увагу на порівнянні вищих якостей і недоліків мислення (таблиця №7)[16]

Таблиця №7

Порівняння вищих якостей мислення і недоліків мислення

Мислення на основі найкращих принципів Неякісне мислення
Об’єктивність Необ’єктивність
Точність Неточність
Конкретність Невизначеність
Ретельність Погрішність
Релевантність (значимість) Нерелевантність (не значимість)
Узгодженість (послідовність) Неузгодженість (непослідовність)
Логічність Нелогічність
Глибина (фундаментальність) Поверхневість
Повнота Неповнота
Значимість Банальність
Чесність (неупередженість) Упередженість
Адекватність (відносно до мети) Неадекватність

Є.Волков порівняв основні антиманіпулятивні соціально-психологічні якості людини з його вразливими сторонами[1].

Таблиця №8

Порівняння антиманіпулятивних і проманіпулятивних якостей особистості

Антиманіпулятивні якості Уразливі для маніпуляції якості
Рефлексивність Рефлекторність (соціальний автоматизм)
Особистісна автономія Конформізм
Конструктивна (активна і перспективна) адаптивність Ситуативне (пасивне і секундне) пристосування
Здатність до об’єктивного пізнання Суб’єктивність сприйняття реальності
Самокритика і загальна критичність Самообман і віра в ілюзії
Зміна і розвиток (лабільність, динамічність, еластичність) Стереотипність (інертність, інерційність, ригідність)
Гнучкість і складність Потреба в однозначному визначенні
Самостійність Орієнтація на авторитети
Конструктивна конфліктність Орієнтація на поведінку більшості
Свобода Залежність

Протиставлення  поглядів М.Ліпмана, Р.Паула та Є.Волкова щодо якостей мислення і поведінки людини представляють різні сторони та різні ступені прояву однієї й тієї ж – суперечливої людини в суперечливих ситуаціях. На думку Є.Волкова, як немає у світі абсолютного добра й абсолютного зла, а є лише складні сполучення плюсів і мінусів, які мають реальне, і в цьому значенні абсолютне для певної ситуації позитивне чи негативне значення, – але тільки відносно людського життя та в сприйманні людини, – так немає абсолютно хороших і абсолютно поганих властивостей людського мислення та поведінки. За словами автора, недосконалі прояви людської психіки частіше всього недосконалі лише в певних ситуаціях і в певних стосунках, а в інших можуть бути адекватними та виправданими. Ці слабкості можна розглядати як неминучі моменти формування людиною своїх кращих якостей[1].

Такий цілісний та одночасно багатовекторний погляд, що приймає і складну суперечливість, і різнорідний взаємозв’язок реальної особистості та реального світу, на думку Є.Волкова, – ще один аспект здорового мислення.

У штучній і абсолютизованій дихотомії добра і зла, «гарного Я» і «поганого Я», яка ігнорує факти і логіку, побачили корені авторитаризму і гугуїзму Д.Крамер і Д.Олтед. Здорове та добре оснащене системне мислення як масове культурне досягнення можливе та життєво необхідне[5].

Запропонована апробація схеми Б.Літтса щодо аналізу аргументацій  та фундаментальний аналіз підходів до вивчення якостей критичного мислення  допоможе ефективно розвивати його. Така система буде запорукою попередження утворення догматичного мислення та протидії інтегративно-маніпулятивним процедурам.


Библиографический список
  1. Волков Е. Критическое мышление: принципы и признаки. Введение / Е.Волков. http:// Режим доступу: http://www.evolkov.net/index1.html.
  2. Гарифуллин Р. Иллюзионизм личности как новая философско-психологическая концепция /Р.Гарифуллин. – Казань, 1997. – 168с.
  3. Доценко Е. Л. Психология манипуляции. М., 1997. С. 59. – 344с.
  4. Козлов В. Обманутая, но торжествующая Клио. Подлоги письменных источников по российской истории в ХХ веке / Козлов В. – М.: Российская политическая энциклопедия, 2001. – 224 с.
  5. Крамер Д., Олстед Д. Маски авторитарности: Очерки о гуру. — М.: Прогресс-Традиция, 2002. – С.25.
  6. Литтс Б. Критическое мышление и апологетика / Б.Литтс // Режим доступу:  http://www.scienceandapologetics.org/text.htm
  7. Мотузенко Б. І. Соціокультурні аспекти маніпулятивного впливу / Мотузенко Б. І. – Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2002.
  8. Панасюк А. Как победить в споре, или Искусство убеждать /А.Панасюк. – М., 1998. – С. 132-133.
  9. Понамарёв И. Здоровое мышление / И.Понамарёв – М., 2010. – 82с.
  10. Сорина Г.В. Критическое мышление: история и современный статус / Г.В.Сорина / Вестник Московского университета. Серия 7. Философия. №6. 2003. – С. 97-110.
  11. Цуладзе А. Политические манипуляции, или Покорение толпы /А.Цуладзе// Монография/ .М.: Книжный дом “Университет”, 1999. — 144с.
  12. Шостром Э. Анти-Карнеги, Или человек-манипулятор / Э.Шостром. – М., 1992. – 168с.
  13. Юлина Н.С. и др.   Философия, культура, образование/Н.С.Юлина // Вопр. философии. –  1999. – № 3. – С. 39.
  14. John H. Clarke. Using visual organizers to focus on thinking. Journal of Reading, 34:7, April 1991,  - pp. 526-534.
  15. Lipman, M. Critical thinking: What can it be? Educational Leadership. (46)1, 38-43.
  16. Paul, R. W. (1990). Critical Thinking: what every person needs to survive in a rapidly changing world. Rohnert Park, CA: Center for Critical Thinking and Moral Critique, Sonoma State Univ – рр. 21-28.


Все статьи автора «Yan»


© Если вы обнаружили нарушение авторских или смежных прав, пожалуйста, незамедлительно сообщите нам об этом по электронной почте или через форму обратной связи.

Связь с автором (комментарии/рецензии к статье)

Оставить комментарий

Вы должны авторизоваться, чтобы оставить комментарий.

Если Вы еще не зарегистрированы на сайте, то Вам необходимо зарегистрироваться: