УДК 159.923.2

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АКМЕОЛОГІЧНИХ ЗДОБУТКІВ ЗРІЛОЇ ОСОБИСТОСТІ

Булига Інна Володимирівна
Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича
асистент кафедри психології

Аннотация
У статті досліджуються психологічні особливості становлення зрілої особистості, які є характерними для сучасного українського суспільства. Автор аналізує зміст поняття “становлення особистості”, “акмеологічні якості”, “індивідуальність” та “професійна самореалізація”, виконує теоретичну диференціацію різних концепцій і парадигм, щодо поглядів на індивідуально-психологічні особливості зрілої особистості, а також виділяє показники, умови, рівні, механізми, способи, засоби акмеологічних здобутків.

Ключевые слова: акмеокачества, акмеякості, зрілість, зрелость, професіоналізм, профессионализм, самореалізація, самореализация, становление личности, становлення особистості


ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АКМЕОЛОГІЧНИХ ЗДОБУТКІВ ЗРІЛОЇ ОСОБИСТОСТІ

Buliga Inna Volodimirivna
Chernivtsi National University handicrafts
Assistant Professor of Psychology

Abstract
The article chapter deales with psychological characteristics of becoming a mature personality, which are peculiar to modern Ukrainian society. The author analyzes the content of the concepts of "personality formation", "acmeological quality", "personality" and "professional self-realization", performs the theoretical differentiation of the given concepts and paradigms, according to individual psychological features of a mature personality; defines rates, terms, levels, mechanisms, methods, means acmeologic achievements.

Keywords: Acmeo-qualities, maturity, self-actualization, the personality formation and professionalism


Рубрика: 19.00.00 ПСИХОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ

Библиографическая ссылка на статью:
Булига І.В. Психологічні особливості акмеологічних здобутків зрілої особистості // Современные научные исследования и инновации. 2011. № 3 [Электронный ресурс]. URL: http://web.snauka.ru/issues/2011/07/1297 (дата обращения: 29.04.2017).

Аннотация: В статье исследуются психологические особенности становления зрелой личности, которые являются характерными для современного украинского общества. Автор анализирует содержание понятий “становление личности”, “акмеологические качества”, “индивидуальность” и “профессиональная самореализация”, определяет теоретическую дифференциацию различных концепций и парадигм, относительно взглядов на индивидуально-психологические особенности зрелой личности, а также выделяет показатели, условия, уровни, механизмы, способы, средства акмеологических достижений.

Постановка проблеми. Для того щоб зрозуміти, що складає сферу людського в індивіді, чи формується ця сфера завдяки культурі, освіті або є вродженою, необхідно звернутися до осмислення багатовимірної природи особистості, до аналізу тих соціальних чинників, завдяки яким людина впродовж тисячоліть створювала людське в самій собі. В сучасній гуманітарній науці все більшої актуальності набуває думка про можливу небезпеку у формуванні особистості. Наприклад клонування живих систем (шотландська вівця Доллі), означає, що справою найближчого майбутнього стала можливість клонування і людини. Цей факт породжує масу тривожних запитань стосовно морально-етичної, філософської, психологічної, релігійної та інших сфер, що визначають перспективу існування людини в розумінні первинного, недоторканого в її суті.

Технічний прогрес, що здійснюється до цього часу в умовах морального вакууму, поставив під загрозу унікальність людської особистості, її духовну самоідентифікацію, її абсолютну обраність та її онтологічну незамінність. Швидкий трансформаційний період непомітно і поволі маніпулює свідомістю і поведінкою людей, але сьогодні він наблизився, здається, до впливу на саму суть людського в людині – до свободи і неповторності нашого «Я», тобто до індивідуальності.

Аналіз досліджень і публікацій. В основі феномену зрілої особистості лежать проблеми росту, розвитку, самовдосконалення людини. Поняття зрілості ґрунтовно та різнобічно розглядається з позиції акмеології, що дозволяє описати нове розуміння потенціалу особистості. Потенційність часто розуміється як самореалізація, самоактуалізація, реалізація можливостей. Зазначене вище акцентує увагу на дуже близьких явищах, що показують стійкі позитивні зміни в особистості, реалізацію її природного потенціалу: “індивідуацію” (К. Юнг), повну реалізацію справжніх можливостей (К. Хорні); внутрішню активну тенденцію до саморозвитку на зразок істинного самовираження (Ф. Перлз); прагнення людини до найбільшповного вияву і розвитку можливостей та здібностей (К. Роджерс); прагнення людини стати тим, ким вона може стати (А. Маслоу). Поняття “індивідуальність”, неповторна (унікальна) сутність особистості, розглядається в працях Г. Олпорта, Б. Ананьєва, і С. Рубінштейна, що пов’язують індивідуальність з вищим рівнем розвитку особистості. Самореалізація була предметом уваги науковців, зокрема К.О. Абульханової-Славської, Л.І. Анциферової, Г.С. Батіщева, О.Ф. Бондаренко, Є.І. Головахи, В.Г. Панка, В.А. Роменця, С.Л. Рубінштейна, Л.В. Соханя, Т.М. Титаренко та ін., які розглядали самореалізацію як переважно свідомий, цілеспрямований процес розкриття й опредметнення сутнісних сил особистості в її різноманітній практичній діяльності. Становлення гармонійно розвиненої особистості та досягнення нею “акме” великою мірою залежить від особистісних зусиль самої людини, орієнтованих на сомовдосконалення та сомореалізацію як неодмінну умову досягнення успіху в житті (Б.Г. Ананьєв, Т.В. Говорун, А.О. Деркач, С.Д. Максименко, В.М. М’ясищев, М.І. Пірен та ін.).

Метою статті є з’ясування сутності акмеологічних особливостей формування зрілої особистості, розвитку та становлення акменашарувань, чинників прояву професійної самореалізації індивідуальності. Завданням є визначення сутті таких понять, як «акмеякості», «зрілість», «самореалізація», «професіоналізм», «професійна самореалізація», а також конкретизація індивідуально-психологічних здобутків зрілої особистості, розвиток яких потрібно підтримувати у виявах сутності акмеологічної парадигми та її можливості впровадження в життєву практику навчальних закладів України.

Виклад основного матеріалу. Із проведеного аналізу психологічної літератури можна зробити висновок, що становлення особистості та досягнення “акме” є близькими за значенням, але не тотожним, якщо розставити акценти на понятті особистість, то тут доречно розглядати самоактуалізацію, самореалізацію, самовдосконалення, а в психолого-акмеологічному аспекті говориться про зрілість особистості та можливість розвитку творчого потенціалу, індивідуальність.

У світовому і вітчизняному людинознавстві, на думку віце-президента Міжнародної академії акмеологічних наук А. Деркача, існувала значна прогалина – комплексно не вивчалася доросла людина. Її розвиток у ранній, середній і пізній зрілості в науці послідовно не був представлений та у взаємодії один з одним не розглянуто об’єктивні і суб’єктивні чинники, наявність яких необхідна, щоб людина як природна істота (індивід), як особистість (ансамбль відносин) і як суб’єкт діяльності (перш за все, як професіонал) досягла вершини в своєму розвитку і щоб відбулося, як говорили давні греки, “акме” її індивідуальності [6, 36].

У віковій психології дорослість традиційно розглядалася як стабільний період. Е. Клапаред в 1926 році охарактеризував зрілість як стан психічної «скам’янілості», коли припиняється процес розвитку людини. Не є винятком і класифікації вікових періодів Е. Еріксона (1949 рік), Дж. Біррена (1964 рік), Д. Бромлея (1966 рік). Проте пізніше було показано, що зрілість не завершується з дорослістю, як свідчить західна класифікація В. Квінна (2000  рік). Що ж до акмеологічного підходу до особистості, то він виробляється в межах психологічної науки з опорою на психологічне визначення її сутності. Однак він розглядає особистість у більш ширшому контексті комплексного підходу до людини, розробленого Б. Ананьєвим і філософською антропологією, запропонованою С. Рубінштейном (остання є філософським вченням про специфіку буття людини у світі).

Особистість (як предмет акмеології і саме поняття особистості) визначається в континуумі інших якостей людини як індивіда, як суб’єкта, і як індивідуальності. (Хоча психологія також оперувала цими поняттями, через різнобій трактовок різних авторів, їх не вдавалося вибудувати в єдину логічну систему).

Першою основою при розгляді співвідношення акмеологічного і психологічного розуміння особистості є принцип розвитку.

Другою – і в зарубіжній, і у вітчизняній психології розвитку особистості розглядається переважно визначеними межами, розвитку особистості дитини (у вітчизняній психології це мало місце в силу ідеологічних причин – мінімізації ролі особистості в суспільстві, а тому заперечення необхідності вивчення особистості дорослого. У зарубіжній психології – через методологічні причини – фрейдизм і весь ряд концепцій під впливом принципового обмеження всього періоду становлення особистості періодом дитинства).

Акмеологічний підхід розглядає розвиток у процесі всього життя людини. У зв’язку з цим він опирається на ті психологічні концепції особистості, які пов’язували і розвиток, і саму сутність особистості з масштабом часу і простору всього життєвого шляху особистості. У вітчизняній психології – це теорії життєвого шляху С. Рубінштейна і життєвого циклу Б. Ананьєва, у зарубіжній – теорія життєвого шляху Ш. Бюлер (хоча вона також, піддавалася впливу фрейдизму, акцентувала вирішальну роль дитинства у розвитку особистості); теорія життєвого розвитку Е. Еріксона, який виявив важливі якісні новоутворення кожного життєвого етапу (розвитку індивіда, особистості), і особливо підкреслював роль і якість особистісної зрілості (аналогічно на етапах розвитку тілесності, самості і так далі) Т. Олпорт, він у основі альтернативи мінімізує минуле, віддаючи провідну роль майбутньому. У межах феноменологічного підходу «гештальт-терапія» також не абсолютизує роль минулого, так як на перший план виходить саме переживання і процес подолання суперечностей «тут і тепер», що закріплюється як патерн поведінки в майбутньому.

Аналогом акмеологічного підходу до особистості є теорія К. Роджерса, бо він розглядає індивіда в його розвитку і взаємодії з реальністю, який керується вродженими тенденціями організму до розвитку своїх можливостей, що забезпечують його збереження. Сам К. Роджерс так формулює гіпотезу свого підходу: «Людина володіє в самій собі великими ресурсами для самопізнання, зміни «Я-концепції», цілеспрямованої поведінки, а доступ до цих ресурсів можливий тільки в тому випадку, якщо створюється визначений клімат сприятливих психологічних установок»[14].

Таким чином, Е. Еріксон, Т. Олпорт, К. Роджерс і Ф. Перлз, залишаючись у межах психологічних теорій, розробили певні принципи, що відповідають сутності акмеологічного підходу до особистості.

Зріла особистість в процесі становлення самостійно обирає чи змінює зовнішню ситуацію свого розвитку, а завдяки цьому змінює і себе. Структура психофізіологічного розвитку дорослих поєднує періоди піднесень, спадів і стабілізації функцій. Зрілий вік є періодом практичного, професійного життя людини. Постановка життєвих цілей ґрунтується на принципах та ідеалах, визначених на попередньому етапі, а також на життєвих планах людини. Труднощі, що супроводжують певні етапи життя, долаються бажанням самої людини розвиватися, ставати більш зрілою і відповідальною.

Основними акмеологічними механізмами досягнення “акме” в різних сферах життєдіяльності вважають саморозвиток, самовдосконалення, самоосвіту, самоконтроль.

Істотне значення у формуванні акмеологічних якостей має оточуюче середовище, в якому особистість реалізується як індивідуальність, і це має наступні рівні:

-         екстеріорний рівень життєдіяльності – це простір професійної діяльності на рівні суспільства, де людині надаються визначені ролі, позиції, функції, статуси в основному у зв’язку з вертикальною професійно-посадовою градацією. Основні зміни пов’язані із освітою, працею, територіальними переміщеннями, які пов’язані із кар’єрним ростом;

-         інтеріорний рівень життєзабезпечення – це той простір неформальних відносин і зв’язків людини (приналежність до різних соціокультурних груп, субкультур). На сьогоднішній день джерелом динаміки в суспільстві служить інтеріорний рівень – рівень „Ми”. Він має суттєву перевагу над суспільним чи особистісним;

-         інтеріорний рівень життєдіяльності – рівень „Я”, тобто рівень внутрішнього і духовного світу особистості, її індивідуальної культури. Цей рівень породжує основні вектори та способи розвитку особистості у всіх сферах життєдіяльності [5].

Отже, у період дорослості відбувається посилення соціального розвитку особистості, включення її в різні сфери суспільних відносин і діяльності. При цьому процес особистісного розвитку залежить від рівня соціальної активності і ступеня продуктивності самої людини. Ступінь і, водночас, вершина зрілості – це багатовимірний стан людини, який хоча і охоплює значний етап її життя і завжди показує наскільки вона склалася як громадянин, як фахівець-трудівник, як особистість, він, разом з тим, ніколи не є статичним, відзначається варіативністю і мінливістю [8]. Індивідні, особистісні і суб’єктно-діяльнісні характеристики (вищі форми самореалізації особистості) осягаються в єдності і напрацьовуються людиною протягом життя.

Психолого-акмеологічна система це досягнення вершин духовності, професійного і особистісного розвитку у їх єдності, а також шляхи професійної соціалізації на основі реалізації творчого потенціалу суб’єкта діяльності [2, 108]. Розглядаючи людей як індивідів, тобто як елемент природи, ми можемо виділити основні біологічні особливості, які характеризують вид в цілому, притаманні всім людям від народження і разом з тим дуже важливі для формування особистості. Отже, людський рід в цілому характеризує наступне:

-       людина – істота суспільна, тобто живе в соціумі;

-       суспільство людей персоніфіковане, тобто всі люди (крім однояйцевих близнюків) унікальні від народження;

-       персоніфіковане суспільство людей має ієрархічну структуру. Акмеологічна модель – оптимальний варіант особистісного сходження до “акме” – є описом ознак результатів рівнів продуктивності. Її визначають такі чинники:

-       акмеологічні критерії – мірило оцінки особистісного становлення;

-       акмеологічні показники (вони ж акмеологічні інваріанти) – індивідуальні завдання певного роду і конкретного рівня розвитку особистості;

-       акмеологічні рівні – ступінь розвитку особистості.

Такий підхід враховує не тільки прогресивні, потенційні можливості при визначенні розвитку особистості, але й її регресивні варіанти, що відповідає принципові оптимальності, вивчає індивідуальні й особистісні особливості під кутом оптимізації процесів розвитку, тобто просування особистості до вершин зрілості, що мають характер зростання. У цьому акмеологія зближується з педагогікою: вона не просто досліджує процеси розвитку, але як операційний, оперативний тип знання включає практику розвитку й удосконалення особистості в якості центрального наукового завдання. У ній розробляється цілісна сукупність рефлексивних, ігрових, тренінгових практик, що поєднують навчання, научіння та розвиток особистості. Але, на відміну від педагогіки, психолого-акмеологічний підхід ставить собі за мету не тільки і не стільки отримання особистістю знань, скільки удосконалення її самої, її мислення, здібностей, навичок і умінь (самого широкого профілю) [7].

Важливо підкреслити, що за своєю суттю людська індивідуальність реалізовує себе в аспектах особистості індивіда. Цей зв’язок не локального характеру, бо індивідуальність важко, практично неможливо уявити без аналізу сутності самої особистості. Але взаємозв’язок цих двох сутностей людського індивіда не одно-, а двосторонній, адже де немає особистості, там немає її індивідуальності. І навпаки, наявність хоч деяких проявів індивідуальності свідчить про певний особистісний рівень розвитку конкретної людини.

Поняття «індивідуальність» вживається в кількох різних значеннях. Перше означає неповторну сутність особистості (унікальну, відповідно Г. Олпорту). Для багатьох науковців характерним є те, що індивідуальність вони здебільшого розглядали як своєрідний вияв особистості людини на одиничному рівні.

Друге визначення відстоює позицію окремої (цілісної) сутності індивідуальної особливості. Чимало науковців сутність індивідуальності пов’язувала з діяльною природою особистості. У такому випадку серед найважливіших характерних ознак індивідуальності розглядалася соціальна активність, самодіяльність особистості, її творче начало. Так, І.І. Резвицький підкреслюючи, що індивідуальність існує не поряд з особистістю, а як одна з її властивостей, пропонував таке визначення: «Індивідуальність – це інтегральне поняття, яке виражає особливу форму буття індивідів, в рамках якої вони володіють внутрішньою діяльністю та відносною самостійністю, що дає їм можливість активно (творчо) у своєрідний спосіб проявляти себе в оточуючому світі на основі розкриття своїх задатків і здібностей і у відповідності з суспільними потребами» [13].

Третє значення, яке поділяли і Б. Ананьєв, і С. Рубінштейн, пов’язує індивідуальність з вищим рівнем розвитку особистості [3]. В акмеології сьогодні точно визначилися поняття індивіда й особистості, але точаться дискусії відносно понять індивідуальності.

Останнє є не тільки поняттям і категорією, а новою парадигмою, яка була сформована С. Рубінштейном на основі принципу детермінізму в плані філософсько-методологічному. Вона розроблена в психології як методологічний принцип спочатку відносно предмету психології, потім – стосовно особистості. Суть цієї парадигми полягає в зміні самого способу пізнання людини. В якості об’єкта особистість завжди конечна, представлена своїми наявними даними, властивостями, «рисами». Навіть якщо розглядаються її зміни і розвиток – вони визначаються психологом, тобто ззовні, а не нею самою. Суб’єктивний підхід в найзагальнішому і принциповому вигляді стверджує, що детермінація вчинків, діяльності, самого життя здійснюється особистістю. Суб’єктний підхід до особистості в сучасній психології розробляється як суб’єктно-діяльнісний підхід на противагу безособовому безсуб’єктно-діяльнісному. Зміна способу пізнання, згідно з новою парадигмою, полягає в тому, що дослідження будується за принципом взаємодії між особистістю, яку досліджують, і дослідником. Далі, при формуванні гіпотез про своєрідність особистості (аналіз в якості суб’єкта) завжди припускається, що вона виявить свої нові, на цьому етапі не тільки не досліджувані, але й нею самою не виявлені можливості, здібності.

Саме ця парадигма стала перехідним мостом від психології до акмеології в трактуванні особистості, так як акмеологія реалізовує новий спосіб пізнання, при якому дослідження поєднується з практикою взаємодії із суб’єктом. За допомогою відомих критеріїв будується схема рівнів розвитку особистості, і діагностичний стан особистості відноситься до певного рівня для того, щоб визначити не тільки етапи, але і ті рівні розвитку, які вона повинна ще пройти і які засоби необхідні для здійснення цього цілеспрямованого, а не стихійного розвитку, з урахуванням усіх особистісних чинників та закономірностей. Також “акме” людини може проявлятися у зазначеному для неї найвищому рівні ціннісних орієнтацій, що конкретизуються в її ставленні до різних сторін дійсності і сприяють опосередкованому та неопосередкованому впливові на вчинки, що свідчать про моральний калібр її особистості.

Особливо важливими є аспекти формування акмеякостей, які розглядаються нами в контексті життєвого, професійного, духовного шляху. Цей контекст не просто встановлює свої рівні, згідно з якими особистість стає суб’єктом професійної діяльності чи духовно-моральним суб’єктом. Формування акмеякостей можливе шляхом досягнення акмеологічної компетентності, під якою ми розуміємо інтегральну готовність і здатність зрілої особистості будувати свій поступовий психічний розвиток із постійним ускладненням завдань і зростанням рівня досягнень, які найбільш повно реалізовують психологічні ресурси людини. Акмеологічні якості особистості забезпечують рух людини до визначених досягнень. До цих особистих якостей ми відносимо акме-мотивацію та акме-здібності.

Акме-мотивація – це спрямованість достатньо зрілої особистості на розв’язання акмеологічних завдань психічного й професійного розвитку, а також на забезпечення його поступового характеру та способу вирішення.

Акме-здібності – це індивідуально-психологічні властивості особистості, які забезпечують підтримку поступального висхідного вектора психічного та професійного розвитку, включають здатність будувати варіанти акмеограм свого розвитку, обирати та реалізувати прийоми і технології переходу з одного рівня професіоналізму на інший більш високий рівень, здатність долати перепони на шляху досягнення “акме” [10].

Розвиваючись і вдосконалюючись не як «річ у собі», а для примноження в кінцевому результаті всього кращого, створеного людством в духовній та матеріальній культурах, особистість не просто засвоює культуру, але й сама починає розвивати цю культуру, спираючись на високий рівень можливостей. І тут вона знову виступає як суб’єкт якісно нового рівня. Якість суб’єкта – це якість, яка пов’язана зі становленням, досягненням особистістю вищого ступеню свого розвитку. Особистість як суб’єкт досягає вищого рівня, який не має стандартного для всіх людей значення (порогу), і вищий рівень цього розвитку вимірюється можливостями особистісної індивідуальності. Для кожної особистості вищим буде різний рівень. Навіть процес особистісного розвитку повинен спрямовуватися ідеальними уявленнями – образом майбутнього стану суб’єкта, що повинен відображати бажані властивості. Н.В.  Кузьміна виділяє три види акмеологічних факторів, які впливають на формування акмеологічних якостей особистості:

-       об’єктивні, що проявляються як зовнішня заданість, вони пов’язані з реальною системою професійної діяльності;

-       суб’єктивні пов’язані з індивідуальними передумовами рівня успішності професійної діяльності. – Це мотиви, спрямованість, інтереси, компетентність й ін. Рівень їх прояву пояснює суб’єктивні причини, які сприяють росту професіоналізму;

-       об’єктивно-суб’єктивні, пов’язані з організацією професіонального середовища, професіоналізмом керівників, якістю управління.

Інтерес до вивчення індивідуальних властивостей особистості зумовлений не тільки потребою теоретичної розробки поставленої проблеми, але й вимогами практики, що потребує адекватних експериментальних досліджень, психокорекційних та психотерапевтичних програм, адже наявність об’єктивних умов сама по собі ще не вирішує проблеми формування зрілої особистості. Специфіка методології досліджень акмеології розкривається на основі моделювання одночасно реальних й ідеальних об’єктів. Модель має цільовий характер, бо повинен здійснитися перехід від реального, наявного до ідеального, бажаного стану. Детальнішого розгляду потребують фактори утворення ціннісно-смислової сфери, тобто фактори, що безпосередньо пов’язані з індивідуальністю як суб’єктом діяльності, і можуть свідомо регулюватися i корегуватися:

- соціальне замовлення суспільства;

- програма викладання того чи іншого предмета;

- власні мотиви, потреби чи інтереси;

- самонавчання та самовиховання.

Індивідуальні особливості людини найяскравіше виявляються в системі міжособистісних взаємин, суб’єктом яких виступає людина як особистість. У гуманістичних, філософських і психологічних концепціях особистість постає цінністю, заради якої здійснюється розвиток суспільства. Індивідуальність – одна з семи іпостасей людини. Однак процеси, які відбуваються у світі та Україні (глобалізація, економічна структуризація, руйнування традиційних цінностей, формування нових ідеологій, політичних оцінок подій і явищ тощо) створюють нові умови, адаптації людини, що прагне залишитися собою. Так О.О. Бодальов визначає формування повноцінної особистості, як сходження людини в її розвитку в процесі подолання перепон [11;12].

Одним із головних проявів індивідуальності є зрілість особистості, яка допомагає вираженню індивідуальних характеристик у подоланні перепон. Останні дослідження процесу розвитку дорослої людини показали, що всі люди тією чи іншою мірою проходять в своєму житті через одні і ті ж етапи (Levinson, 1986). Тому можна визначити атрибути зрілої особистості, що сприяють самовираженню та самовизначенню індивідуальності:

-       здібність самостійно мислити – людина стосовно будь-якого приводу має власну думку, засновану на власній системі цінностей.;

-       готовність взяти на себе відповідальність за свої вчинки – людина готова визнати свої недоліки і взяти провину на себе;

-       вміння долати страх і стримувати гнів, тобто вміння володіти собою, не впадати в паніку;

-       бажання працювати – людина бере на себе відповідальність, хоче приносити користь суспільству і домогтися повної фінансової незалежності;

-       здібність до любові та побудови міцних стосунків з партнером – людина вміє виявляти свої почуття до іншої людини, що є основою глибоких і близьких відносин.

Зріле самовизначення, розвиток особистості на всіх етапах життєвого шляху здійснюється за допомогою процедур самоаналізу психологічних властивостей особистості, свідомої постановки питань особистісного розвитку, кар’єрного зростання, як одного з чинників “акме”. Важливу роль у цьому відіграють такі чинники особистісного становлення, як потреба в досягненні мети, престиж знань, моделювання особистісного профілю, потенціал особистості, рівень розвитку мотивації навчальної та самоосвітньої діяльності, самовдосконалення. Ці чинники мають яскраво виражену психологічну специфіку, що, безумовно, дозволяє стверджувати необхідність всебічного дослідження мотивації формування повноцінної особистості, а також особливостей її акме-нашарування.

З акмеологічної точки зору найбільш близькою до пояснення суті розвитку особистості є позиція О.Ф. Лазурського (характеролога), який підкреслював, що головне в людині – це «багатство особистості», тобто різноманітність і складність психічних явищ і здібностей. Під розвитком особистості О.Ф. Лазурський розумів «… максимум розвитку здібностей і обдарованості, їх збагачення» [9, 472-492], підкреслюючи цим рівноправність набутого і потенційного. Бо саме в акмеології потенціал особистості розглядається як система ресурсів, що постійно поповнюється і відновлюється. Особистісний розвиток відбувається перш за все тоді, коли поповнюються знання, розширюється світогляд, удосконалюються інтелектуальні вміння (самонавчання). До потенційної сфери відносять:

-       природні особливості (наявні в людині особливості як індивіда);

-       здібності;

-       соціальні можливості суспільства, які можуть бути використані для особистісного розвитку.

До сфери актуального:

-       якісно нове перетворення потенційного;

-       зовнішні прояви того, що реально функціонує.

Не завжди легко провести чітку межу між рисами, що визначають варіації індивідуальності людини і рисами, що формують акцентуйовану особистість. Акцентуація завжди, загалом, передбачає посилення ступеня певної межі, їй властива тенденція до особливого соціально-позитивного або соціально-негативного розвитку. У контексті цих визначень, хочемо зауважити, що в більшості своїй особливості акцентуйованих осіб розглядаються в психопатологічному ключі з різко негативним соціальним розвитком. Позитивний розвиток розглядається, але, як правило, досліджується набагато менше. Цей науковий підхід цілком об’єктивний, якщо навести приклади історично значимих акцентуйованих особистостей. Можна сказати, що багато в чому історичний процес здійснювався зусиллями цих людей, оскільки однією з характерних їхніх рис є цілковите захоплення якоюсь ідеєю, бажання досягти її будь-якими засобами. Багато відомих акцентуйованих особистостей можна виявити в галузі політики, культури, мистецтва, релігії, науки і т.д.

Однак не варто накладати табу на акцентуантів. Спробуємо уявити собі психологічний портрет людини, яка взагалі не є носієм акцентуйованих якостей. Це буде абсолютно довірлива, безвольна, безідейна людина, що теж є відхиленням від норми і може вважатися акцентуацією. У даному випадку треба звернути увагу на те, що акцентуація характеру не являє собою одностороннє явище. Завданням акмеології в межах цієї проблеми є знаходження тих особливостей в характері акцентуйованої особистості, які можуть бути спрямовані на той вид діяльності, в якому ці якості можуть бути корисні і важливі. Даний підхід успішно розробляється в науковій школі професора М.Г. Конюхова. Ним було доведено, що помірно виражена акцентуація, яка має соціально позитивну спрямованість, у більшості випадків стає індивідуальною психологічно важливою якістю і допомагає досягти успіху в діяльності. Саме такі акцентуації є головними детермінантами досягнень індивідуальності.

Не менш значущими виявляються потребно-мотиваційні характеристики особистості: ділова спрямованість, потреба в досягненнях, пізнавальна і професійна мотивація. Психодинамічні характеристики особистості, ступінь її енергетичного забезпечення, що розуміється як міра розумової працездатності, теж певною мірою визначають успішність професійної діяльності. Істотний вплив мають і індивідуальні особливості.

У первинній оцінці найбільш значущим є сім аспектів особистості:

-       навички соціальної взаємодії (здатність ефективно спілкуватися, будувати міжособистісну взаємодію);

-       орієнтація на успіх (наявність таких якостей, як завзятість, наполегливість, азартність, працездатність, схильність до ризику);

-       соціальна зрілість (наявність досить сформованих особистих завдань, здатність до корекції власної поведінки);

-       практичний інтелект (здатність визначити проблему і знайти практично можливі способи вирішення);

-       здатність до складної роботи (стійкість до стресу, здатність планувати складну роботу і встановлювати пріоритетність завдань при дефіциті часу);

-       соціальна пристосовуваність (здатність спрацьовуватися з колегами і керівництвом, пристосовуватися до організаційної культури, традицій, норм та ритуалів);

-       лідерство (здатність спонукати до дії інших, вселяти навколишнім довіру).

Для успішного оволодіння діяльністю та її здійснення особливе значення має не стільки рівень вираженості окремих професійно важливих властивостей особистості, скільки характер взаємодії і зв’язку між ними. При існуванні тісних і позитивних взаємозв’язків між більшістю особистісних властивостей починається процес їх взаємопідсилення, при виникненні ж антагоністичних взаємозв’язків між властивостями особистості розвиток одних сторін особистості призводить до деградації інших, що робить неможливим досягнення високого рівня професійної майстерності. Що означає досягати вершин професіоналізму? Орієнтирами виділяємо чотири рівні майстерності у фаховій діяльності:

Елементарний рівень. У спеціаліста наявні лише окремі якості професійної діяльності. Найчастіше – це оволодіння знаннями для виконання певних дій, володіння предметом діяльності. Проте через брак спрямованості на розвиток техніки організації продуктивності є низькими.

Базовий рівень. Фахівець володіє основами майстерності: професійна діяльність, гуманно зорієнтовані стосунки з колегами розвиваються на позитивній основі, добре засвоєно предмет діяльності, методично, впевнено і самостійно організовано діяльність. Цього рівня, як правило, досягають наприкінці навчання у вузі.

Досконалий рівень. Характеризується чітким спрямуванням діяльності, її високою якістю, діалогічною взаємодією у спілкуванні. Фахівець самостійно планує і організовує свою діяльність на тривалий проміжок часу, маючи головним завданням розвиток своєї особистості як професіонала.

Творчий рівень. Характеризується ініціативністю і творчим підходом до організації професійної діяльності. Фахівець самостійно конструює оригінальні та доцільні прийоми взаємодії. Діяльність будує, спираючись на рефлексивний аналіз. Сформовано індивідуальний стиль професійної діяльності [4; 6, 87].

У перелік значущих психолого-акмеологічних чинників професійного розвитку особистості можна включити ті, які реально впливають на досягнення знань суб’єктами навчання. Це потреба в досягненнях, престиж знань, особистісно-ділові й професійно важливі якості, потенціал особистості, розширення кругозору. Ґрунтуючись на акмеологічній концепції професійної самосвідомості особистості О.В. Москаленко, серед суспільно значущих умов формування стійкої професійної мотивації студентів відзначив суспільну потребу в професіоналізмі особистості, суспільний престиж вищої освіти, високий соціальний статус суб’єкта навчання.

Розвиток фахівця як суб’єкта зрілого існування та ефективного суб’єкта професійної діяльності включає продуктивне вирішення акмеологічних суперечностей. “Акме” фахівця представлено:

-       емоційною зрілістю;

-       особистісною (особистісно-соціальною, соціокультурною) зрілістю;

-       етичною (моральною, гуманістичною) зрілістю;

-       сутнісною (ессенціальною) зрілістю;

-       екзистенційною зрілістю.

Акмеологія пояснює своєрідність чинників, що зумовлюють індивідуальну цілісну картину зрілості людини, вона включає в себе:

-       зміни в мотиваційній сфері особистості, що визначають домінування загальнолюдських цінностей;

-       зростання умінь на рівні інтелекту планувати і здійснювати вчинки, які відповідають духові цих цінностей;

-       формування здатності мобілізувати себе на подолання перепон об’єктивного характеру;

-       об’єктивне оцінювання власних сильних і слабких сторін, готовність бути відповідальним;

-       постійне прагнення до професійного зростання.

Спеціаліст у своїй діяльності може використовувати ускладнення та перепони не тільки для вирішення професійних (у вузькому сенсі цього слова) проблем, але і для того, щоб змінювати себе. Для цього необхідно фокусувати увагу на самому собі як джерелі суперечностей та проблем, вирішення яких збільшує можливості і змінює способи використання найпродуктивніших якостей особистості..

Під поняттям “професійна фаховість” розуміємо соціалізований шлях гармонійного розвитку особистості, поєднаний із здобуттям професійно-практичного та духовного досвіду в процесі отримання кваліфікації спеціаліста. Це відбувається на етапі первинного професійного становлення та вдосконалення фахового зростання в процесі виконання професійних ролей та обов’язків, і є невід’ємним атрибутом розкриття і здійснення особистісного професійного потенціалу.

Професійна реалізація особистості на життєвому шляху передбачає такі основні етапи: професійне самовизначення, професійне становлення в обраній сфері діяльності, фахове зростання і розвиток компетенцій. Професійне самовизначення розуміємо як вибір особистістю виду майбутньої професійної діяльності, що відбувається на основі наявних у неї професійних нахилів, інтересів і сформованих здібностей. Сутність професійного самовизначення полягає в усвідомленні особистістю відповідності своїх можливостей психологічним вимогам професії, своєї ролі в системі соціальних відносин і своєї відповідальності за виконання зобов’язань, які виникають у зв’язку зі зробленим вибором [7].

Дослідження показують, що вершин професiоналiзму досягають ті особистості, у яких власні потреби i мотиви фахової діяльності, фахові цілі збігаються з соціальним замовленням суспільства, яке передбачає виховання через навчання i навпаки. Професійне самовизначення, професійний розвиток особистості на всіх етапах навчання здійснюється за допомогою процедур самоаналізу поведінки, психологічних властивостей особистості, свідомої постановки питань професійного розвитку, кар’єрного зростання в майбутній професійній діяльності. Сюди також можна включити чинники, які впливають на досягнення суб’єктів навчання, це потреба в досягненнях, престиж знань, професійні якості, потенціал особистості, рівень розвитку мотивації навчальної та самоосвітньої діяльності, самовдосконалення. Ці чинники мають яскраво виражену психологічну специфіку, що, безумовно, актуалізує необхідність всебічного дослідження мотивації професійної діяльності, а також особливостей її формування у майбутніх фахівців.

Висновки. Потреба в саморозвитку, самореалізації – це основоположна складова зрілої особистості. Ідея саморозвитку і самореалізації є надзвичайно значущою для багатьох сучасних дослідників особистості людини (А. Маслоу, К. Роджерс, Е. Фромм, К.О. Абульханова       -Славська, А.В. Брушлінський, В.П. Зінченко). З наявністю вираженого прагнення до саморозвитку пов’язана успішність людини в здобутку “акме”, успішність досягнення нею професійного успіху, а також становлення її ідивідуальності.

Початок дорослості пов’язаний із процесом формування організму, який відповідає нормативам зрілості. Розвинуті особистісні якості, за якими стоїть оволодіння основними здобутками життя і культури, дозволяють суб’єктові культури працювати повноцінно. Зрілість – ступінь у розвитку людини, той етап, коли вона стає здатною повноцінно виконувати свої громадянські, подружні і батьківські обов’язки, а в соціальному плані вона продуктивно проявляє себе в якості діяча в тій чи іншій конкретній царині життя.


Библиографический список
  1. Акмеологические основы профессионального самосознания личности: [учебное пособие.] / А.А. Деркач, О.В. Москаленко, В.А. Пятин, Е.В. Селезнёва. – Астрахань: Изд-во Астраханского гос. пед. ун-та. 2000. –330 с.
  2. Акмеологической словарь / [под общ. ред. А.А. Деркача]. – М.: Изд-во РАГС, 2004. – 161 с.
  3. Акмеология : учеб. пособие / [под ред. Е.Н. Богданова и В.Г. Зазыкина]. – Калуга: КГПУ, 2001.-145 с.
  4. Акмеологічні проблеми розвитку творчого потенціалу фахівця / В.М. Вакуленко // Теоретичні питання культури, освіти та виховання : [зб. наук. праць / за заг. ред. М.Б. Євтуха, укл. О.В. Михайличенко]. – К.: КНЛУ, НМАУ, 2002. – Вип. 21. – С. 59 – 62.
  5. Варфоломеева О.В. «Зрелость личности» как метакатегория: междисциплинарный контекст научного исследования // IΙ Всеукраинская научно-практическая конференция студентов, аспирантов и молодых учених (Симферополь, 30-31 октября 2002г.). Материалы сообщений. – Симферополь: РИО ТЭИ, 2002. – С. 10 – 13.
  6. Деркач А.А. Акмеологические основы становления психологической и профессиональной зрелости. / А.А. Деркач, Л.Э. Орбан. – М.: Изд-во РАГС. 1995. – 119 с.
  7. Деркач А.А., Сайко Э.В. Деятельность как основание акмеологического развития субъекта и надситуативная активность субъекта как действенный фактор ее развития / А.А. Деркач, Э.В. Сайко // Мир психологии. – научно-методический журнал. – М.: Воронеж, 2008. – №2. – С.193-205
  8. Кравченко А.И. Социология: [Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений.] / А.И. Кравченко – М.: Издательский центр «Академия», 2002. – 318 с.
  9. Лазурский А.Ф. Классификация личностей: Психология индивидуальных различий. Хрестоматия / [под ред. Ю.Б. Гиппенрейтер и В.Я. Романова]. – М.: ЧеРо, 2000. – 776 с.
  10. Пальчевський С.С. Акмеологія: [навч. посіб. для студентів вищих навч. закл.] / С.С. Пальчевський. – К.: Кондор, 2008. – 398 с.
  11. Психологічна енциклопедія / [авт.-упоряд. О.М. Степанов]. – К.: Академвидав, 2006. – 424 с.
  12. Психология личностисловарь-справочник./ [под ред. Горностай П.П, Титаренко Т.М.] – К.: «Рута», 2001. – 320 с.
  13. Резвицкий И.И. Личность. Индивидуальность. Общество: Проблема индивидуализации и ее социально-философский смысл / И.И. Резвицкий. – М.: Политиздат. 1984. С. 33–38.
  14. Роджерс К.Р. Взгляд на психотерапию. Становление человека. / К. Роджерс: Пер. с англ. – М.: Издательская группа «Прогресс»,«Универс». 1994. – 480 с.


Все статьи автора «Инна Булыга»


© Если вы обнаружили нарушение авторских или смежных прав, пожалуйста, незамедлительно сообщите нам об этом по электронной почте или через форму обратной связи.

Связь с автором (комментарии/рецензии к статье)

Оставить комментарий

Вы должны авторизоваться, чтобы оставить комментарий.

Если Вы еще не зарегистрированы на сайте, то Вам необходимо зарегистрироваться:
  • Регистрация