Постановка проблеми. Проблема формування професійної культури тісно поєднана з механізмом особистісного розвитку студентів-психологів, який передбачає самоспостереження, самоаналіз, особистісну психокорекцію. При цьому розвивається рефлексія та самосвідомість, що є основою професійного вдосконалення. Запорукою успішного професійного розвитку майбутнього психолога-практика є усвідомлення ним необхідності глибинного самопізнання, корекції та пошуку шляхів самовдосконалення[1,с.113].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Повернення сучасному освітньому процесу його культуротворчої ролі присвячені роботи: культурологічний підхід у загальних навчальних закладах (А.Асмолов, І.Бех, В.Біблер, О.Газман, І.Зязюн, В.Зінченко, Л.Колмогорова, А.Петровський, В.Рибалка) та у вищих навчальних закладах (Г.Балл, І.Бех, С.Максименко, В.Рибалка, С.Шандрук); про необхідність підвищення психологічної культури учнів та виділення її як цільового орієнтиру загальної середньої освіти (Г.Балл, І.Зязюн, Г.Костюк, О.Мотков, Н.Обозов, О.Проскура, Е.Помиткін, В.Рибалка, М.Холодна); про формування психологічної культури в студентів ВНЗ (Ш.Амонашвілі, Б.Ананьєв, А.Арнольдов, П.Гурєвич, І.Зязюн, В.Зінченко, Е.Клімов, С.Марков, С.Максименко, Е.Моргунов, В.Рибалка, З.Становських та багато інших); формування психологічної культури майбутніх психологів-практиків та соціальних педагогів як основної складової професійної майстерності (І.Бех, Ж.Вірна, І.Зязюн, Л.Карамушка, Н.Пророк, В.Рибалка, С.Шандрук, В.Шаплавський та інші).

Широкий спектр спрямувань щодо дослідження культури існує в сучасній науковій психології: „психологія культури в структурі гуманітарних наук; різні аспекти виникнення, становлення та функціонування культури; взаємозв’язок процесів психічного відображення та створення культурних цінностей; онтопсихологічні аспекти культури; творчість та самотворчість суб’єктів як джерело культури; людину як суб’єкт і об’єкт інкультурації (формування психічних та особистісних якостей у процесі освоєння індивідом культурної спадщини та залежність усієї діяльності від її психічних регуляторів); проблему „діалогу культур”; причини неадекватного відображення форм та змісту культури; психічне здоров’я та цілісність особистості залежно від збалансованості впливу культурного середовища; психологічне обґрунтування необхідності вдосконалення змісту і форм масової комунікації; психологічні умови подолання дезинтеграції ціннісних систем особистості в період кризи певного типу культури”[2,с.120].

За словами В.В.Рибалки: «В цьому плані розвиток особистості практичного психолога як суб’єкта професійного систематичного, дієвого засвоєння психологічних знань, умінь, навичок, розвитку відповідних психічних здібностей та їх реалізації у плідній психологічній діяльності дійсно означає і визначає підвищення рівня прояву психологічної культури як у психологічному товаристві, так і в суспільстві»[5,с.82]. Тому, що побудова життя за культурними принципами – це свідомо організований процес, що розгортається на основі життєвих цілей, планів і програми як системи магістральних смисложиттєвих орієнтирів особистості.

Майбутні психологи-практики ще в стінах вищого навчального закладу повинні вивчати практичний передовий досвід практичної психології, формувати свою професійну майстерність та здійснювати роботу щодо самовдосконалення (І.Зязюн, В.Рибалка, І.Цушко). Підготовку психолога-практика сучасні дослідники розглядають через розвиток у майбутніх фахівців професійного мислення (С.Максименко, В.Панок), соціальної активності (О.Бондаренко, М.Гуліна, Д.Пенішкевич, В.Сагарда, Д.Струннікова), професійної креативності (С.Марков, В.Моляко), професійної компетентності (І.Зязюн, В.Панок, В.Рибалка, М.Шаплавський), критичності мислення, здібностей до прогнозування, імпровізації, інноваційності (М.Бауер, М.Іванчук, Л.Карамушка, С.Максименко, Н.Ничкало, Д.Пенішкевич), формування творчого потенціалу особистості майбутнього практика (Ж.Вірна, І.Іщук, О.Киричук, В.Ковальов, Н.Ничкало, В.Рибалка), формування пізнавальної активності (Т.А.Алєксєєнко), розвиток загальної та психологічної культури (В.Рибалка) як підготовку до науково-дослідницької діяльності (П.Горностай, М.Гуліна, Л.Карамушка, С.Максименко).

Мета статті. Професійне становлення психолога-практика у процесі вузівської підготовки вимагає від студента складної напруженої творчої роботи над розвитком власної особистості, подолання себе, вибір одних можливостей і відмова від інших. Майбутній спеціаліст має досягнути, в першу чергу, найвищого рівня розвитку мистецтва жити – особливого вміння і високої майстерності у творчій побудові свого життя, що базується на глибокому знанні життя, розвиненій самосвідомості й оволодінні системою засобів, методів, технологій програмування, конструювання і здійснення життя як індивідуально-особистісного життєвого проекту.

Виклад основного матеріалу теоретичного дослідження. Важливою внутрішньою умовою розвитку особистості є її відкритість. Поняття „відкритість” трактується як особистісна якість, яка зумовлює професійну мобільність фахівця здатність до творчого оволодіння різноманітними видами діяльності, перебудову наявних стереотипів[1,с.113]. А.Маслоу зазначав, що самоактуалізація залежить від усвідомлення індивідуальних особливостей, задатків, можливостей, здібностей, досягнутого рівня особистісно-професійного [7,с.52]

У зв’язку з цим нагальною є проблема пошуку методів, форм і засобів, які б сприяли розвитку особистісної відкритості як необхідної умови формування професійної ідентифікації майбутніх психологів. Вирішенню означеної проблеми може сприяти переорієнтація вищої школи на парадигму особистісно-центрованого навчання, тому що саме особистісно-орєнтована освіта може формувати особистість, її внутрішню готовність і здатність до саморозвитку, самовдосконалення[1,с.114].

Розробка особистісного підходу – дуже складна теоретична і практична проблема. Гуманістичний підхід дає можливість сприймати людину як „відкриту можливість” само актуалізації. В межах гуманістичного напрямку людина розглядається як неповторна унікальна цілісність, якій притаманний певний ступінь свободи від зовнішньої детермінації завдяки тим цінностям, якими вона керується[1,с.114]. Велике значення має реалізація системи вихідних принципів щодо вдосконалення системи вищої освіти та надання їй творчого, гуманістичного і випереджального характеру, які виділяє С.Марков: пріоритетність та імперативність творчості, гуманістичність навчання, демократичність навчання, пріоритет фундаментальних та методологічних знань, діалогічність навчання, проблемність навчання, варіативність навчання, індивідуалізація навчання, активізація самостійної роботи студентів, прагматичність навчання, застосування новітніх інформаційних технологій та технічних засобів навчання, культурологічний принцип, валеологічний принцип, розвиток психологічної культури вищої школи[3,с.46-53].

Ядром професійної діяльності психолога-консультанта є спілкування. У зв’язку з цим важливим чинником професійної ідентифікації є розвиток умінь у комунікативній сфері. Мовленнєва культура практичного психолога є свідченням його фахової компетенції і передбачає діалогізм, вміле використання вербальних і невербальних засобів спілкування, рефлексивне слухання, високий рівень розвитку соціально-перцептивного інтелекту тощо.

Це створює нагальну потребу щодо використання особистісного підходу в підготовці спеціалістів цього профілю, з метою розвитку їх професійної культури під час навчання  у ВНЗ. У процесі підготовки психолог-практик має вміти шукати особистісний і професійний зміст, моделювати, оцінювати і прогнозувати не тільки майбутню діяльність, а й шлях свого професійного зростання.

Практична поступова реалізація цих стадій становлення спеціаліста залежить, насамперед від його особистості, від його вміння впевнено орієнтуватися в соціальних та природних явищах, феноменах науки і культури. Він повинен глибоко усвідомлювати роль і місце своєї діяльності та систем у світовому культурному руслі, у його історичних закономірностях та етнографічних формах, у поєднанні глибоких фундаментальних теоретичних знань і ретельної практичної підготовки, що сприятиме розвитку його професійної культури.

Одним із важливих факторів становлення практичного психолога як суб’єкта культури є самовдосконалення особистісної культури, під якою ми розуміємо сукупність внутрішніх і зовнішніх характеристик, які позитивно впливають на виконання професійних обов’язків, забезпечують комфортність у спілкуванні. Компонентами особистісної культури є культура емоцій, інтелекту, поведінки, спілкування, зовнішнього вигляду, екологічної обстановки, мови й мовлення, за наявністю якої можлива успішна реалізація рефлексивної та формуючої функцій особистості психолога.

Підвищення рівня володіння теоретичними знаннями в галузі історії та культури має поглибити розуміння психологом-практиком культурних процесів у суспільстві, розвинути здатність адекватного сприйняття соціокультурних змін, сформувати його як інтелігентну людину, якій властива культурність, духовність, цивілізованість, здатність до творчості. Розширення культурного кругозору сприятиме світоглядній відкритості психолога, розвитку здатності до емпатії як уміння побачити світ очима іншого, клієнта зокрема, а отже, здатності до гуманної комунікації[6,c.30-31]. Моральна й естетична культура, культура спілкування як аспекти цілісної культури особистості проявляються не ізольовано, а взаємоперехрещуються  у певних своїх суттєвих характеристиках і тому функціонують взаємообумовлено, у нерозривній єдності.

Культура як реалізація особистістю своєї діяльнісної сутності нерозривно пов’язана з творчістю. Творчий характер культури пропонує усі компоненти діяльності спілкування, а саме: моделювання особливостей особистості клієнта та наслідків спілкування. За словами В.В.Рибалки: «В цьому плані розвиток особистості практичного психолога як суб’єкта професійного систематичного, дієвого засвоєння психологічних знань, умінь, навичок, розвитку відповідних психічних здібностей та їх реалізації у плідній психологічній діяльності дійсно означає і визначає підвищення рівня прояву психологічної культури як у психологічному товаристві, так і в суспільстві»[6,c.29].

Отже, майбутній психолог має вдосконалювати свою професійну культуру в систематичній цілеспрямованій роботі над собою, у розвитку та вдосконаленні моральних якостей власної особистості. Процес самовдосконалення передбачає формування конкретних якостей гуманної особистості, вміння спостерігати та розуміти клієнтів, вміння усвідомлювати контролювати свій фізичний і психічний стан, регулювати свою поведінку, адаптувати проблемні ситуації, а це неможливо, на нашу думку, без використання особистісного підходу в процесі підготовки спеціалістів цього профілю.

Висновки й перспективи подальших розвідок. Із висвітлених проблем ми бачимо, що підготовка психолога-практика це дуже складний та відповідальний процес, який поставлений суспільством перед вищою школою. На нашу думку, підготовлені спеціалісти з даного профілю ефективно будуть сприяти стабілізації соціуму в нашій країні. Критерієм рівня професійної культури є ступінь відповідності знань, умінь і навичок спеціаліста сучасним досягненням науки і практики у відповідній галузі. З цією метою варто більш активно залучати студентів до науково-дослідницької діяльності, щоб вони були причетними до подій у науковому світі, орієнтуватися в актуальних проблемах наукової думки сьогодення, були завжди в науковому пошуку.

Таким чином, професійне становлення сучасного психолога-консультанта у формуванні його професійної культури повинне будуватися на використанні особистісного підходу як психолого-педагогічного принципу організації профільної та професійної підготовки спеціаліста, що є одним із важливих наукових принципів, який  забезпечує розуміння, пізнання, розвиток та самореалізацію особистості в її цілісності та гармонійності[5,c.81] й на гармонійному поєднанні соціально-дослідницького і практичного аспектів професійної підготовки, яке можливе на базі сучасних технологій. Щоб іти в ногу з часом, психолог-консультант має  завжди прагнути до збагачення своїх знань, удосконалення власної професійної майстерності. Він мусить відчувати пульс сьогодення і спрямовувати свою професійну діяльність у русло постійного творчого пошуку.

1. Дударенко І.С. Психолого-педагогічні умови набуття професійної ідентичності майбутнім психологом-практиком // Психологія у ХХІ столітті: перспективи розвитку. Матеріали VI Костюківських читань. – Т.3.- К., 2003. – С.112-116.
2. Психологія і педагогіка життєтворчості: Навчально-методичний посібник / Ред.рада: В.М.Доній, Г.М.Несен, Л.В.Сохань, І.Г.Єрмаков та інші. – К., 1996. – 792с.
3. Марков С. Основні принципи творчої випереджальної вищої освіти // Науковий вісник Чернівецького університету. Педагогіка та психологія. – Випуск 185. – Чернівці: Рута, 2003. – С.44-53.
4. Рибалка В.В. Методологічні питання наукової психології. – К.: Ніка-Центр. 2003. – 204с.;
5. Рибалка В.В. Особистісний підхід як психолого-педагогічний принцип організації профільної та професійної підготовки учнівської молоді // Психологія особистісно орієнтованої професійної підготовки учнівської молоді: Науково-методичний посібник. – Київ, Тернопіль: Підручники і посібники, 2002.– С.80-90;
6. Рибалка В.В. Психологічна культура особистості у професійній підготовці та діяльності практичного психолога // Проблеми підготовки і підвищення кваліфікації практичних психологів у вищих навчальних закладах . – К.: Ніка-Центр, 2002. — С.29-32;
7. Маслоу А. Самоактуализация личности и образование: Перевод с английского. – Киев-Донецк, 1994.- 52с.

Все статьи автора «Yan»