Mityagina S.S.
Khmelnitsky Institute of Inter-Regional Academy of Personnel Management
senior lecturer in general scientific and general subjects

Category: 10.00.00 Philology

Article reference:
// Modern scientific researches and innovations. 2011. № 5 [Electronic journal]. URL: https://web.snauka.ru/en/issues/2011/09/1626

View this article in Russian

Ім’я М. Островського (1904 – 1936), всесвітньовідомого письменника, чиє життя тісно переплелося із долею Поділля, вже довгі роки служить символом мужньої боротьби людини зі смертельними недугами та складними життєвими обставинами. Про це, зокрема, красномовно свідчить експозиція літературних і художніх творів авторів з обмеженими фізичними можливостями, розміщена в музеї М. Островського в м. Шепетівці. Не випадково за підсумками конкурсу «Видатні подоляни», проведеного газетою «Проскурів» (друкованим органом Хмельницької міської ради і Хмельницького міськвиконкому) в 2008 р. з нагоди сімнадцятої річниці проголошення незалежності України, М. Островський посів третє місце, поступившись лише У. Кармалюку та К. Острозькому, але випередивши по популярності серед хмельничан таких відомих літераторів, як І. Огієнко, М. Бажан та Л. Глібов [1].
Незважаючи на неймовірну популярність М. Островського, його творчість донині залишається недостатньо вивченою. У свій час її дослідженням займалися С. Трегуб, Д. Юфєрєв, Л. Тімофєєв, А. Лазарєва, О. Чаковський, А. Караваєва, В. Боягузов та ін., однак більшість праць цих авторів страждають певними ідеологічними штампами, притаманними суспільній науці радянського періоду.
Новизна нашого дослідження полягає в тім, що воно має за мету виявити роль образа Овода, головного героя однойменного роману Е. Войнич, в житті М. Островського, у формуванні його особистості та його становленні як літератора, що раніше ніким не вивчалось.
Слід зазначити, що, не дивлячись на світову популярність головного добутку Е. Войнич – роману «Овід», літературних джерел, присвячених письменниці, украй мало, причому більшість матеріалів українських та російських авторів представляють дані, почерпнуті з робіт провідного дослідника життя і творчості англійської письменниці Є. Таратута. В радянський період життя і творчість Е. Войнич досліджували І. Нусінов, Я. Кірпічєв, С. Марвич, Т. Шумакова, Є. Петров, В. Полєк, Н. Трапєзнікова, Н. Курдюмов, Л. Потьомкіна. Останнім часом інтерес до творчості Е. Войнич почали виявляти переважно російські вчені, серед яких – Н. Боровська, Н. Ігнатьєва, Т. Дудіна, О. Прокоф’єва та інші. Наукові розвідки цих авторів переважно зосереджені на виявленні художніх особливостей творів англійської письменниці, при цьому значно менше уваги приділяється аналізу змістовного аспекту її творів.
Надзвичайно цікаво, що життя, творча і суспільна діяльність авторки твору, що вплинув на все життя М. Островського, видатної британської письменниці, перекладача, композитора Е. Войнич (1864 – 1960) найтіснішим чином пов’язані з Україною. Вона багато років присвятила популяризації української літератури та культури в англомовному світі. Саме завдяки її перекладам англійський читач познайомився із творчістю Т. Шевченка, М. Гоголя, М. Короленка, українськими народними піснями [10, с. 550-551]. Як відзначає В. Козаченко, один із українських письменників, що відвідали Е. Войнич у 1957 р., вона могла читати літературу українською мовою навіть у віці дев’яноста трьох років [3, с. 270-272]. Е. Войнич зробила свій внесок і у боротьбу українського народу за національну незалежність – не раз бувала в Галичині, співпрацювала з М. Павликом, І. Франком та іншими видатними українськими діячами, брала участь у переправленні нелегальної революційної літератури [11, с. 373].
М. Островський, проте, не володів даними фактами, оскільки біографія Е. Войнич довгий час залишалась невідомою для масового читача. Не знав він і того, що при написанні роману «Овід» письменниця використала свої спостереження, а також особистий досвід участі в підпільній революційній роботі. Обравши за матеріал для роману боротьбу італійського народу проти австрійських загарбників, свій добуток вона адресувала всім народам, що перебували у залежному положенні, насамперед – українському й польському. Е. Войнич виражає в романі свої погляди на методи революційної боротьби. Вона не вірить у дієвість дипломатичних компромісів і помірних реформ, як не вірить і у сподівання на надприродні сили. Тільки рішучість і активність самого народу під керівництвом неординарних, досвідчених, харизматичних лідерів можуть привести до досягнення бажаної мети. Письменниця наголошує: у боротьбі за незалежність неможливо уникнути жертв, не можна обійтися без використання радикальних методів, у тому числі терору й збройних виступів. Підготовкою народу до активних виступів повинна стати добре організована агітація, уміле використання друкованого слова. Однак правильно обрані методи боротьби і ретельно організована агітація є лише частиною успіху. Ключовим фактором повинна стати особистість революційного лідера, у якості якого в романі виступає Овід.
Роман здобув величезну популярність в Росії початку XX ст., що, на думку академіка І. Майського, пояснюється «… по-перше, моментом, коли він з’явився на російській мові; то була епоха, що передувала 1905 року; вся суспільна атмосфера Росії була напружена передреволюційними настроями…; По-друге, популярність «Овода» випливала із художньої цінності цього твору… Революціонери зображені в ньому не як голі схеми, а як живі люди…» [Цит. за: 8, с. 220]. Хоча роман Е. Войнич присвячений боротьбі національно-визвольного, а не соціального, класового характеру, добуток придбав неймовірну популярність серед більшовиків і широко використовувався у якості пропагандистко-виховного засобу.
Цей роман став для М. Островського настільною книгою на все життя, а його головний герой – ідеалом борця і прикладом мужньої та волелюбної особистості [9, с. 195]. У значній мірі саме під його впливом формувався світогляд майбутнього письменника, його характер.
Насамперед, завдяки йому майбутній письменник перейнявся ідеєю протесту проти гнобителів народу, боротьба з якими стала сенсом і метою його життя [7, с. 2]. Не тільки романтичний ореол героя приваблював М. Островського: у різні періоди життя письменника відкривалися нові подібності між ними. Йому були близькі та зрозумілі приниження, пережиті Артуром у Латинській Америці, коли йому доводилося прислужувати п’яним матросам заради скромного заробітку, оскільки в підлітковому віці М. Островський змушений був працювати кубівником у привокзальному буфеті на станції Шепетівка. Його ріднить із Оводом і ставлення до служителів церкви: в 1916 р. М. Островський був виключений зі школи на вимогу вчителя закону Божого [5, с. 218].
Як Артур замолоду належав до таємної організації «Молода Італія», так і М. Островський з 1918 р. виконував доручення підпільної організації більшовиків. Як і Овід, М. Островський брав участь у бойових діях і був важко поранений: із серпня 1919 р. по червень 1920 р. та у серпні 1920 р. він боровся в складі Червоної Армії, одержав важке поранення в бою під Львовом. Як і Овід, М. Островський більшу частину свого короткого життя мужньо переносив страшенні болі, викликані рядом важких захворювань.
Ми припускаємо, що образ Овода надихнув його й на написання роману «Як гартувалася сталь», а приступаючи до написання роману, М. Островський як автор-початківець, що не мав літературного досвіду, за зразок узяв роман Е. Войнич. Про це, зокрема, свідчить схожість ряду ситуацій, описаних в обох творах. Наприклад, Е. Войнич говорить про ревнощі, що переживає юний Артур, коли комітет «Молодої Італії» довіряє важливе доручення не йому, а його товаришеві по організації Боллі [2, с. 48-49].
Про Павку Корчагіна М. Островський пише: «… це Корчагін і Жаркий. Вони друзі. Однак між ними не згасають приховані ревнощі. Раніше Корчагін був у мене першим розвідником. Тепер у нього дуже небезпечний конкурент» [6, с. 149]. Як і Овід, Корчагін у юному віці перебуває між життям і смертю – після поранення. Він так само, як і Овід, стоїчно переносить нестерпні болі: «Зазвичай в цих випадках багато стогонів і капризів. Цей же мовчить і, коли змазують йодом рану, натягується, як струна. Часто непритомніє, але взагалі за весь період жодного стогону. Уже всі знають: якщо Корчагін стогне, виходить, знепритомнів… Я знаю, чому він не стогнав і взагалі не стогне. На моє запитання він відповів: «Читайте роман «Овід», тоді довідаєтесь» [6, с. 168-169].
Навіть своє особисте життя Корчагін намагається будувати, наслідуючи Овода. Він зізнається Риті Устинович: «… я почуття до тебе зустрів за «Оводом»… Я за цей образ революціонера, для якого особисте ніщо в порівнянні із загальним» [6, с. 318].
Внутрішній зв’язок між романами «Овід» і «Як гартувалася сталь», поки ще не будучи вивченим, відчувається читачами, а образи Овода й Корчагіна часто ставляться в один ряд: «…Корчагін – Овід – образи, у яких персоніфікована ідея самопожертви, боротьби за ідеали добра і правди» [4, с. 13].
Отже, вищесказане дозволяє зробити наступні висновки і припущення:
– Роман Е. Войнич «Овід» виступив одним із найпотужніших факторів, що вплинули на формування особистості М. Островського, його характеру і світогляду. Образ Овода протягом всього життя М. Островського був для нього прикладом мужності, волі й відданості ідеї. Захоплення своїм ідеалом письменник висловив і на сторінках роману «Як гартувалася сталь».
– У життєвому шляху М. Островського і Овода простежуються певні подібності, що дозволили М. Островському відчувати внутрішнє споріднення з цим літературним персонажем.
– Е. Войнич певним чином вплинула на формування М. Островського і як письменника: як літератор-початківець під час написання свого роману «Як гартувалася сталь» у якості літературного зразку М. Островський використав певні сюжетні лінії роману «Овід».
Тема впливу Е. Войнич на формування особистості М. Островського, на його становлення як літератора і зокрема на написання роману «Як гартувалася сталь» у подальшому вимагає глибокого дослідження – зіставлення текстів романів «Овід» і «Як гартувалася сталь» з точки зору ідеї, сюжету, характеристик персонажів, стилістичних особливостей.

Список використаних джерел та літератури

1. Видатні подоляни // Проскурів. – 2008. – № 29. – С. 3.
2. Войнич Э. Л. Овод // Войнич Э. Л. Сочинения. В 2-х томах. / Перевод с англ. – Т. 1. – М.: ГИХЛ, 1963. – C. 29 – 253.
3. Казаченко В. Дещо про автора роману «Овід» і про зустріч з нею в Нью-Йорку // Войнич Е. Л. Овід / Переклад з англ.. М. Рябової. – К., Молодь, 1967. – С. 266-272.
4. Кулакевич Л. М. Концепція світу і людини у творчості С. Йовенко. Автореф. дис… канд. філол. наук: 10.01.01. / Дніпропетр. нац. ун-т. – Д., 2005. – 20 с.
5. Островская Р. П, Николай Островский. – М.: Молодая гвардия, 1988. – 221 с.
6. Островский Н. А. Как закалялась сталь. – Харьков: Прапор, 1976. – 369 с.
7. Скрипник В. Я. Музей Н. А. Островского в Шепетовке (На украинском и английском языках). Фотобуклет. – К.: Мистецтво, 1974. – 24 с.
8. Султавнов К. Послесловие // Войнич Э.Л. Овод / Пер. с англ. Н. Волжиной. – Махачкала: Дагестанское книжное изд-во, 1971. – С. 215-221.
9. Таратута Е. А. Этель Лилиан Войнич. Судьба писателя и судьба книги. – Издание второе, дополненное. – М.: Издательство «Художественная литература», 1964. – 320 с.
10. Українська радянська енциклопедія. В 17 томах. – К., 1960. – Т. 2. – 575 с.
11. Український Радянський енциклопедичний словник. В трьох томах. / Гол. ред. М. П. Бажан і др. – Київ, Головна редакція Української радянської енциклопедії АН УРСР, 1966. – Т. 1. – 855 с.


References
  1. Видатні подоляни // Проскурів. – 2008. – № 29. – С. 3.
  2. Войнич Э. Л. Овод // Войнич Э. Л. Сочинения. В 2-х томах. / Перевод с англ. – Т. 1. – М.: ГИХЛ, 1963. – C. 29 – 253.
  3. Казаченко В. Дещо про автора роману «Овід» і про зустріч з нею в Нью-Йорку // Войнич Е. Л. Овід / Переклад з англ.. М. Рябової. – К., Молодь, 1967. – С. 266-272.
  4. Кулакевич Л. М. Концепція світу і людини у творчості С. Йовенко. Автореф. дис… канд. філол. наук: 10.01.01. / Дніпропетр. нац. ун-т. – Д., 2005. – 20 с.
  5. Островская Р. П, Николай Островский. – М.: Молодая гвардия, 1988. – 221 с.
  6. Островский Н. А. Как закалялась сталь. – Харьков: Прапор, 1976. – 369 с.
  7. Скрипник В. Я. Музей Н. А. Островского в Шепетовке (На украинском и английском языках). Фотобуклет. – К.: Мистецтво, 1974. – 24 с.
  8. Султавнов К. Послесловие // Войнич Э.Л. Овод / Пер. с англ. Н. Волжиной. – Махачкала: Дагестанское книжное изд-во, 1971. – С. 215-221.
  9. Таратута Е. А. Этель Лилиан Войнич. Судьба писателя и судьба книги. – Издание второе, дополненное. – М.: Издательство «Художественная литература», 1964. – 320 с.
  10. Українська радянська енциклопедія. В 17 томах. – К., 1960. – Т. 2. – 575 с.
  11. Український Радянський енциклопедичний словник. В трьох томах. / Гол. ред. М. П. Бажан і др. – Київ, Головна редакція Української радянської енциклопедії АН УРСР, 1966. – Т. 1. – 855 с.


Artice view count: Please wait

All articles of author «SSM»


© If you have found a violation of copyrights please notify us immediately by e-mail or feedback form.

Contact author (comments/reviews)

Write comment

You must authorise to write a comment.

Если Вы еще не зарегистрированы на сайте, то Вам необходимо зарегистрироваться:
  • Register